Вольовий процес має чотири основні стадії, або фази: 1) виникнення спонуки й попередня постановка цілі; 2) стадія обговорення та боротьби мотивів; 3) прийняття рішення; 4) виконання. У реальному перебігу вольової дії різні фази можуть, залежно від конкретних умов, набувати більшої або меншої питомої ваги, інколи зосереджуючи на собі весь вольовий акт, а інколи зовсім випадаючи з нього.

Регулююча, стимулююча і затримуюча функції волі мають специфічний прояв на особистісному рівні. Вольовими рисами особистості є відносно стійкі, не залежні від даної ситуації психічні утворення. До них насамперед належить цілеспрямованість, яка визначає напрями вияву таких властивостей особистості, як сміливість, наполегливість, рішучість.

Отже, саморегуляція діяльності, поведінки здійснюється на основі операціонального та інформаційного компонентів, зумовлюється значною мірою особистісно-мотивацій-ним, але, як і всі системні складові, має відносну самостійність.

Саморегуляція – це вміння особистості керувати станом свого здоров'я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою. Рушійною силою саморегуляції, про що вже йшлося, є воля. Достатній рівень розвитку волі — необхідна основа і умова для здійснення програми самовиховання. Воля пов'язана з увагою, мисленням, пам'яттю, уявою, почуттями людини, звичками. Велика воля — це не тільки уміння чогось забажати і добитися, а й уміння змусити себе відмовитися від чогось, коли це потрібно, як вважав А. С. Макаренко. Тому особливу роль слід приділяти формуванню в учнів погодженості вольових якостей “треба” і “хочу”. Не кожна людина може відмовитися від того, чого їй хочеться, заради того, що потрібно робити. На це здатна тільки вольова людина. Формування в дитини вольових якостей є одним із першочергових завдань виховання.

Щоб допомогти дітям загартовувати свою волю, можна запропонувати їм відповідні поради: відкласти необхідну справу —означає дати можливість торжествувати ліні; накреслюючи план, передбачаючи ціль, всебічно обдумайте реальність їхнього досягнення. А коли щось передбачили і пообіцяли — обов'язково виконуйте; не обходьте труднощів, того, чого ви боїтеся; загартування ваше несумісне з показною мужністю і самохвальством; навчіться чесно визнавати свої недоліки, не виправдовуйте себе наперекір совісті; але, якщо потрібно, доведіть свою правоту і словами, і ділом.

Без вольових зусиль неможливо здійснювати регулятивні операції, саморегуляцію.

Поступовий контроль з боку соціального педагога за психічними станами дітей має переростати в самоконтроль вихованця, педагогічний вплиз з метою регуляції емоційними настроями досягає кінцевого результату, якщо згодом перетворюється на самовплив, умінням здійснення якого володіє особистість школяра, на саморегуляцію своєю інтелектуальною, емоційною сферами та фізичним станом організму.

4. Методи саморегуляції.

Керувати своїми почуттями і психічними станами можна, використовуючи такі методи саморегуляції як: самопідбадьорення, самопереконання, самонаказ, самонавіювання, аутогенне тренування.

Самопідбадьорення—звернення до самого себе з метою зміцнення віри в себе. В процесі самопідбадьорювання використовуються такі прийоми: самозаспокоєння, навіювання впевненості в досягненні мети, навіювання впевненості в собі (я зможу), рівняння на улюбленого героя, авторитетних людей (а їм як було?).

Самопідбадьорення може мати форму самокритики. Тоді використовуються такі прийоми: зауваження на свою адресу типу: чого розкис? не будь розмазнею...; самокритика в присутності свідків, друзів.

Самопереконання — переконання себе в чому-небудь завдяки добору відповідних доказів і аргументів. За допомогою самопереконання можна регулювати психічні стани, вчинки як шляхом засудження себе і проявів своєї поведінки, так і схваленням і спонуканням до зміни їх.

Успішність застосування цього методу залежить від знань, логічного мислення і почуття обов'язку, адже суть його зводиться до дискусії із самим собою — висунення і порівняння аргументів і контраргументів на користь того, що тобі хочеться і що необхідно зробити.

Самонаказ — веління самому собі—дійовий засіб для вироблення самовладання й вміння управляти собою навіть у найскладніших ситуаціях.

Самонаказ, який відповідає провідним життєвим цілям людини, її переконанням, є значно ефективнішим, ніж самонаказ, який суперечить спрямованості особистості, її основним переконанням.

Ефективність самонаказу ще більше зростає, якщо поєднується із самопереконанням, тобто коли людина знаходить все нові і нові докази й аргументи на користь виконання самонаказу. Самопереконання може завершуватися прийнятим рішенням і самонаказом виконати його: “Потрібно!”, “Зробити!”, “Вперед!”, “Досить!” і т. п.

Самонаказ і самопереконання взаємозв'язані. Самонаказ є найбільш дійовим, якщо він дається на основі самопереконання, а самопереконання приводить до вольового акту, якщо воно завершиться самонаказом виконати прийняте рішення.

З метою успішного оволодіння самонаказом можна використати пам'ятку, розроблену психологом Т. І. Агафоновим: не чекай, коли тобі вкажуть, підкажуть, дадуть завдання — будь сам ініціативним, дій за власним починанням; тільки той переможе будь-які труднощі, хто сам собі командир, хто здатний самонаказувати; не забувайте рішуче і твердо наказувати собі тоді, коли тобі потрібно подолати лінь, втому, страх, вагання, поганий настрій; потрібно впевнено перемагати все, що перешкоджає досягненню цілі, а насамперед недоліки свого характеру; сильний той, хто має владу над собою, хто вміє управляти собою.

Важливим саморегулятивним методом є самонавіювання.

Самонавіювання (аутосугестія) — процес навіювання, адресований самому собі, при якому суб'єкт і об'єкт навіюючого впливу збігаються. Самонавіювання веде до підвищення рівня саморегуляції, що дає можливість суб'єкту викликати у себе ті чи інші відчуття, сприйняття, керувати процесами уваги, пам'яті, емоційними реакціями.

Самонавіювання, як і навіювання, ґрунтується передусім на уяві людини.

Історія донесла до нас тисячі