Оцінюючи роль формального колективу у вихованні особистості, Фіцула М.М. наголошує, що у навчально-виховних закладах, де порівняло слабкі учнівські колективи, часто утворюються невеликі групи негативного спрямування і дослідженнями доведено, що більшість педагогічно занедбаних неповнолітніх (70%) належить до таких груп. Він акцентує на необхідності актуалізації його згуртування й пропонує такі засоби: формування традицій та громадської думки, організація колективної діяльності, учнівського самоврядування, продуманого дозвілля, згуртованість у діях педагогів. Вчений вказує: “Одна з важливих умов запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп – комплектування класів або інших колективів з урахуванням індивідуальних особливостей педагогічно занедбаних неповнолітніх з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка не потрапило їх декілька”.

До технологій групового впливу можна віднести такі, в основі яких лежать різні способи організації внутрішньогрупової сумісної діяльності (робота в малих групах). Технології колективного впливу засновані на внутрішньогруповій і міжгруповій сумісній діяльності, яку характеризує дясягнення спільного результату діяльності, що включає вклад кожного учасника (ділові ігри, дискусії).

Досліджуючи питання запобігання негативних проявів у середовищі неповнолітніх, дійшли висновку, що переважно групова злочинність виростає на ґрунті неконтрольованості цих груп, а саме тих, які позбавлені позитивного впливу сім’ї, школи, колективу. Нерідко таких осіб об’єднує в групи однакова неблагополучна сімейна обстановка і труднощі в навчанні.

Такі способи переорієнтації груп неповнолітніх пропонує А.Тарас: через лідера групи, через прикріпленого до неї наставника, через позитивний формальний колектив.

Дещо іншу методику передбачає Г.Менберг: ізоляція неповнолітнього від групи, її поділ, профілактична робота з усією групою для виправлення всіх її членів. Він підкреслює, що для об’єднань негативного спрямування характерним є те, що члени її потребують психічно-емоційного контакту, співпереживання порівняно з групами нормального спрямування, які потребують інформації та спільної діяльності.

Цимбалюк І.М. зазначає: “Специфіка педагогічної соціальної перцепції полягає у тому, що педагог прагне зрозуміти учня в процесі його особистісного становлення. Учень постійно змінюється і тому в процесі його пізнання виникають протиріччя між попередньою думкою педагога і новими фактами його поведінки й діяльності. Пізнання цього протиріччя й відчуття сумніву дають йому змогу не зупинятися на здобутих знаннях” .

2. Психолого-педагогічний огляд осіб-членів неформальних об’єднань.

Розмежування підліткового і юнацького віку можна вважати умовним.

Підлітковий вік – етап від 10-11 до 15 років, що відповідає початку переходу від дитинства до юності. Цей період у житті людини відноситься до числа критичних, що пов’язано з кардинальними змінами у сферах:

а) свідомості;

б) діяльності;

в) системи взаємовідносин індивіда.

Насамперед, підлітковий вік характеризується швидким ростом, формуванням організму в процесі статевого дозрівання, що відображається на психофізіологічних особливостях особи. Основу формування нових психологічних і особистісних якостей неповнолітнього цього віку складає спілкування у рамках практичних видів діяльності й дозвілля.

Для підлітків характерним є активне бажання “ввійти” у світ дорослих та орієнтація поведінки на його норми й цінності, розвиток самооцінки і самосвідомості, інтересу до себе як особистості, своїх можливостей та здібностей. При відсутності умов для індивідуалізації і позитивної реалізації своїх нових можливостей самоутвердження підлітка може приймати викривлені форми і призводити до відхилень у поведінці.

Важливим механізмом впливу підліткової групи на індивіда є імітація – прагнення відтворювати (копіювати) форми поведінки ровесників чи дорослих, починаючи від манери говорити, одягатися і до ставлення щодо алкоголізму, наркотиків, тютюну, протилежної статі. Світомо чи несвідомо підлітки шукають приклад для наслідування. Тривожним є факт, коли ним стає особа з негативною спрямованістю поведінки, неправильними суспільними установками.

Підлітки дуже бояться бути відкинутими референтною групою. Для їхнього віку характерним є високий рівень конформізму, тобто готовності до прийняття групових норм, зміни поведінки чи переконань у відповідності з позицією групи. При цьому слід урахувати, що захисні механізми стосовно впливу й маніпуляції у підлітків не достатньо сформовані, що пов’язане з нестабільністю психіки, власних переконань.

Розрізняють два види впливу групи на індивіда: - нормативне – підпорядкування впливу групи, з яким пов’язане визнання, повага; - інформаційне – підпорядкування впливу групи унаслідок прийняття суджень інших людей про реальність.

Є.В.Сидоренко виділяє наступні форми впливу:

- переконання – висловлення або обговорення аргументів у користь певного рішення або позиції з метою формування або зміни ставлення індивіда до даного рішення або позиції; свідомий неаргументований вплив на людину або групу людей, що має своєю метою зміни їх стану, ставлення до чого-небудь і створення передумов до певних дій;

- зараження – передача свого стану або відношення іншій людині чи групі людей, які яким-небудь чином переймають цей стан;

- маніпуляція – провокування підлітка до прийняття рішень або виконання дій, необхідних для досягнення ініціатором своїх власних цілей;

- примус (тиск) – схильність людини до виконання певних дій за допомогою санкцій або погрози їх примінення.

Юнацький вік – період з 15 до 18 років. У цей час продовжується формування життєвої позиції, ціннісних установок, світогляду. Важливим аспектом юнацького віку є намагання самоутвердитись, а також зусилля самого неповнолітнього, спрямовані на самовдосконалення. З огляду на це, потрібно ретельно слідкувати, щоб ці форми не набули викривленого характеру. Оскільки заради цього неповнолітні можуть йти на порушення моральних і правових норм, бути втягнути у діяльність неформальних об’єднань асоціального спрямування.

Слід також зазначити, що неполінолітні цього віку – це особи, які пройшли професійний відбір, тобто через систему засобів, що забезпечують оцінку придатності до оволодіння спеціальністю, до досягнення необхідного рівня майстерності та успішного виконання професійних обов’язків. Професійна орієнтація виступає як суб’єктивна схильність до вибору якої-небудь професії,