Роль культурно-масових заходів у згуртуванні класного колективу

курсова робота з педагогіки

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність дослідження. Поза спілкуванням з дорослими людьми і іншими дітьми дитина навряд чи набуде потрібні їй людські якості. Отже, колектив їй необхідний. Але колектив, при наділенні його дуже великими повноваженнями і владою над особистістю, а також при недостатньо високому рівні власного розвитку дитини може перешкоджати її подальшому зростанню. Педагог на практиці стикається, таким чином, зі складною задачею: як, управляючи розвитком самого колективу, посилювати його позитивний і зменшувати можливий негативний вплив на особистість дитини. Згуртований учнівський колектив, створюється насамперед у процесі і завдяки різноманітній спільній діяльності. Такою спільною діяльністю є участь дітей у культурно-масовій роботі.

Актуальність дослідження полягає у необхідності теоретичного та емпіричного визначення та розуміння ролі культурно-масових заходів у згуртуванні членів класного колективу.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає колектив і його вплив на формування особистості школяра.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є особливості ролі культурно-масових заходів у згуртуванні членів класного колективу.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному розгляді та розумінні ролі культурно-масових заходів у згуртуванні членів класного колективу.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дане дослідження можна в практичній роботі педагога в умовах загальноосвітньої школи.

Розділ 1. Дитяча спільність (колектив) у системі виховання

1.1. Чи потрібне колективістське виховання в демократичній школі?

Гуманізація загальноосвітньої школи виходить за межі саме педагогічної проблематики. Йдеться про необхідність істотного прогресу у взаєминах між людьми в сім'ї, на виробництві, у навчальних закладах, про подолання деформацій у духовному житті суспільства. Тому в освітніх колах не випадково виникла гостра дискусія про долю одного з провідних принципів радянської педагогіки – "виховання у колективі і через колектив". У виступах окремих вчених, практиків, у певних офіційних педагогічних документах висловлюються думки про необхідність відмовитися від цього принципу, від концепції і досвіду А. С. Макаренка як антигуманістичних, як породження тоталітарної ідеології [18, 133].

Але в цьому питанні недопустимі поспішні висновки. Важливо глибоко проаналізувати і чітко визначити, від чого слід відмовитись, а що необхідно зберегти для сучасної демократичної школи.

Насамперед важливо підкреслити, що ідея використання дитячого колективу як засобу виховання і фактору організації не лише належить А. С. Макаренку. Він багато зробив для її обґрунтування і наповнення конкретним змістом у тих соціальних умовах, які йому не було дано обирати. Але ця ідея живе у різних формах і рівнях у багатьох педагогічних системах.

Хіба влада юнацької спільності як джерело виховного впливу на особистість не є основою так званої "козацької педагогіки", яку з великим ентузіазмом пропагують деякі вчені? Взаємодопомога, відчуття гурту, підкорення певним законам, вимогам, спільно обраним керівникам – все це характерні риси виховної системи козацтва. Основою батьківської педагогіки є сім'я – своєрідний колектив, у якому дитина вчиться поважати закони, звичаї, традиції сім'ї, середовища, ще навіть не усвідомивши їх.

К. Д. Ушинський, якого ніяк не можна запідозрити у насадженні в школі тоталітарної влади колективу, все ж розумів ту реальність, яка існує у будь-якому дитячому навчальному закладі. "Мораль, – писав він, – формується у взаєминах дитини як з дорослими, так і з товаришами; те, що мораль не передати дітям ні настановами, ні нагородами, ні покаранням – все це стало азбучним правилом практичної педагогіки" [18, 134].

Педагог В. П. Бахтерев ще на початку століття відстоює необхідність організації соціального середовища дитини, щоб у спільних справах, у їх обговоренні, "у зіткненні інтересів самолюбств вчились жити у суспільстві собі подібних, встановлювати елементарні правила гуртожитку". Немовби полемізуючи із сучасними критиками педагогіки колективу, він підкреслює, що погодження дій особистості з середовищем не суперечить її свободі і саморозвитку. "Всі планети рухаються навколо Сонця, але це ж не заважає кожній з них обертатися навколо власної осі і не заважає обертатися навколо планет їх супутникам" [18, 134].

Корисно нагадати категоричну заяву відомого педагога П. Ф. Каптєрєва: "Необхідно уяснити для себе ту думку, що найголовніша виховна сила школи полягає не у шкільному приміщенні, не в директорі і навіть не у вчителях, не в програмах і навчальних планах, а в самих дітях, їх взаємних відносинах, їх взаємному впливі" [18, 134].

Якщо відкинути певну безапеляційність, не можна не погодитися з головною думкою: вплив дитячої спільності на дитину – найважливіший фактор її виховання. Тому цей вчений ставить питання про створення дитячих об'єднань, які повинні володіти певною свободою і самостійністю, самі обирати своїх представників, уповноважених, створювати свої закони, спостерігати за їх виконанням.

Вважаючи, що повага до особистості, визнання її свободи і самостійності повинні пронизувати все шкільне життя, П. Ф. Каптєрєв не виключає, що спільність вимагає певного обмеження свободи. Зверніть увагу, це не слова Макаренка: "Дитя повинно глибоко пройматися переконанням, що без твердого порядку і закону неможливо жити; розумна тверда законність громадського походження, що оберігає з рівним піклуванням права кожного і не дає нікому таких переваг, які порушували б права інших, повинна з самого початку складати духовну атмосферу дитини"... [18, 134]

Ідея колективістського виховання чітко формулюється у творах П. П. Блонського ще на початку XX століття. Він пише: "... Необхідно всіма силами намагатися виховати в дітях саме усвідомлення колективної