4) створювати необхідні умови для роботи емоційно-вольової сфери і навчати співвідносити мовні засоби вираження з відповідним емоційним настроєм або вольовим зусиллям;

5) активізувати роботу пам'яті для засвоєння літературних норм, традиції використання одиниць мови в мовленні;

6) випереджено розвивати усне мовлення;

7) постійно тренувати учнів у визначенні співвідношень між написаним і тим, як написане має вимовлятися, прискорюючи темп навчання.

Для зміцнення теоретичної бази методики мови в останні роки пропонується впроваджувати в теорію і практику методики принципи стратегічного і тактичного характеру. Так, О. В. Дудников стверджує, що основою стратегічних принципів методики можуть стати соціально-психологічні функції мови, а для формулювання методичних принципів тактичного призначення — фактор структурно-лінгвістичної специфіки мови.

Вчення про систему методів навчання мови склалося історично. Вже у працях Ф.І. Буслаєва, І.І. Срезневського, К.Д. Ушинського дається характеристика методів навчання мови. Радянська дидактика розвинула і збагатила як саме поняття методу, так і питання наукової класифікації їх. На сьогодні відомі класифікації методів навчання мови за джерелами знань, рівнем пізнавальної діяльності учнів, способом взаємодії учителя і учнів на уроці.

За джерелами знань визначають методи навчання мови С. X. Чавдаров, О.В. Текучов, Л. П. Федоренко, Є. М. Дмитровський. О. В. Текучов подає таку класифікацію методів навчання мови: 1) слово (розповідь) учителя; 2) бесіда; 3) аналіз мови (спостереження за мовою, граматичний розбір); 4) вправи; 5) використання наочних посібників (схем, таблиць та ін.); 6) робота з навчальною книгою; 7) екскурсія.

По-своєму джерело знань при вивченні мови визначає Л. П. Федоренко. Ним виступає теоретичний матеріал підручника (відомості про мову, поняття, правила), дидактичний мовний матеріал (джерело знань і формування мовних умінь і навичок), живе мовлення (сфера мовного спілкування учня в процесі вивчення предмета). Звідси три основні групи методів навчання мови: 1) методи теоретичного вивчення мови (бесіда, повідомлення (шкільна лекція), робота з підручником); 2) методи теоретико-практичного вивчення мови і мовлення (робота з окремими мовними одиницями мови, їх формами); до них відносяться спостереження, розбір, диктант, реконструювання, конструювання; 3) методи практичні (робота з текстом для запам'ятовування традиції використання мовних одиниць у мовленні і для розвитку мовлення) — це перекази, твори.

Виходячи з того, що методи навчання повинні відображати спосіб організації пізнавальної діяльності учнів, І. Я Лернер, О. В. Дудников. класифікують методи навчання, беручи за основу різний рівень пізнавальної діяльності учнів (сприйняття, відтворення, рівень творчої діяльності) у процесі навчання. За цією класифікацією виділяються такі методи: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад матеріалу, частково-пошуковий (евристичний) і дослідницький. Ця класифікація основну увагу вчителя концентрує на різних видах пізнавальної діяльності учнів.

О. М. Бєляєв найбільш прийнятною для викладання мови вважає класифікацію методів, за способом взаємодії учителя і учнів на уроці і виділяє такі основні методи: усний виклад учителем матеріалу (розповідь, пояснення, бесіду вчителя з учнями, спостереження учнів над мовою" робота з підручником, метод вправ.

Як у дидактиці, так і в методиці навчання мови сьогодні немає єдиної класифікації методів навчання; своє наукове обґрунтування дістали ряд класифікацій, які кожна по-своєму відображає функції, зміст і структуру навчальних методів. Сучасною дидактикою не відкривається науково обґрунтоване поєднання різних класифікаційних систем, а навіть розглядається як можливий варіант удосконалення змісту і системи методів навчання: «На сучасному етапі розвитку педагогічної науки важливу педагогічну проблему системи методів навчання треба розв'язувати не лінією створення якоїсь єдиної класифікації, яка була б оптимальною для всієї системи навчання, а лінією створення і науково-теоретичного обґрунтування цілого ряду класифікацій, які б у сумі своїй оптимально відображали зміст і завдання дидактичних методів як способу здійснення навчального процесу у школі» .

Отже, в системі методів навчання мови потрібно враховувати як форму взаємодії учителя й учнів у роботі над матеріалом, так і логічні (мислительні) операції, що входять у структуру відповідного методу, і рівень пізнавальної діяльності учнів у процесі пізнання. Такий підхід збагачує систему методів навчання мови, робить її здатною для реалізації удосконаленого змісту предмета.

До основних методів навчання рідної мови належать: усний виклад учителем матеріалу, бесіда, спостереження учнів над мовою, робота з підручником, програмоване навчання, метод вправ.

Метод усного викладу вчителем матеріалу (розповідь, пояснення, шкільна лекція). Основне призначення цього методу — подати учням навчальну інформацію і забезпечити її сприйняття, осмислення, запам'ятовування. Як зауважує Н. О. Менчинська, тільки на основі багатої пам'яті, коли вона нагромадить значну кількість знань, стає можливим розвиток проблемного мислення, що передбачає самостійний пошук. Саме цьому і сприяє розповідь учителя.

У методиці навчання мови склалася система використання методу усного викладу (розповіді). Наприклад, П.О. Афанасьєв рекомендував використовувати цей метод при розкритті теми, маловідомої для учнів, при аналізі різних таблиць, схем, у випадках, коли даються історичні довідки. М.С.Поздняков застосування методу поширює на опрацювання вступів до розділів, огляд пройденого, узагальнення. Сьогодні усний виклад розглядається «як ефективний метод, якому належить чільне місце серед інших методів навчання, бо він дає можливість послідовно і систематично викладати матеріал, виділяти головне, найістотніше у виучуваній темі, акцентуючи на ньому увагу учнів, економію використовуючи час уроку». Усний виклад учителя застосовується також при вивченні матеріалу, що не спирається на раніше вивчене, містить нову для учнів інформацію або вимагає конкретної спрямовуючої характеристики.

Усний виклад учителя не тільки несе інформацію, а й впливає на пізнавальну діяльність учнів. Залежно від вікових особливостей учитель використовує різні засоби активізації мислення учнів. Наприклад, вивчаючи в 5 класі тему