Під зв'язком навчання мови з життям у широкому аспекті розуміють формування в учнів умінь і навичок застосовувати (використовувати) у практичній роботі набуті в школі знання. Йдеться, зокрема, про вміння і навички зв'язного усного і писемного мовлення, навички швидкого і свідомого читання, вміння виступати з доповіддю, в дебатах, вести ділове листування тощо.

Шкільна практика, педагогічний досвід, набутий учителями-словесниками, дозволяють визначити основні види зв'язку навчання мови з життям. Найважливіший з них — це розкриття ролі і значення наукових знань з предмета в житті, в мовленнєвій практиці учнів. Тут доцільною є попередня орієнтація учнів у життєвому і практичному значенні виучуваного питання. Звичайно, вивчення далеко не всіх питань шкільного курсу української мови повинне починатися з розкриття їх практичного значення. При цьому слід ураховувати суть самої теми, організацію уроку, зміст і характер майбутньої роботи. Так, під час вивчення синонімів указується, що вміле користування ними збагачує мовлення, допомагає точніше, виразніше висловити думку, уникнути невиправданого повторення тих самих слів, однотипних зворотів і синтаксичних конструкцій. Важливе практичне значення має також знання поділу іменників на відміни, числівників — на групи, чітке розрізнення видів дієслів, простих і складних речень. Без цього, власне, навряд чи можна свідомо користуватися орфографічними і пунктуаційними правилами.

Зв'язок уроків української мови з життям досягається посиленням практичної спрямованості в проведенні занять. Економне розкриття теми, усунення невиправданих повторень і дублювань дає змогу займатися на уроці найбільш істотним і потрібним — розвитком усного і писемного мовлення учнів.

Класифікація уроків

Уроки української мови орієнтовно можна поділити на дві групи. Першу складають так звані аспектні уроки 1, пов'язані з вивченням окремих аспектів мови. Головна мета їх — на основі засвоєння теоретичних відомостей з мови сформувати і розвинути в учнів частковомовленнєві, або первинні, уміння і навички: а саме: орфоепічні, лексичні, словотвірні, правописні — орфографічні і пунктуаційні. Тут переважають вправи, підпорядковані вивченню окремих одиниць мови, тобто звуків, морфем, слів, словосполучень і речень.

Друга група — уроки розвитку зв'язного мовлення, які проводяться з метою формування і розвитку в учнів комунікативних (вторинних) умінь і навичок.

Між обома групами уроків немає і не може бути різкої грані. На аспектних уроках поряд з вивченням нової теми проводиться робота над розвитком зв'язного мовлення учнів; уроки розвитку зв'язного мовлення, в свою чергу, часто містять вправи, спрямовані на активізацію тих або інших одиниць мови, що є прикладними стосовно до тексту, який відтворюється або продукується.

Існує багато класифікацій аспектних уроків. Найбільш прийнятною для практики викладання української мови у 5—11 класах вважаємо класифікацію, що виходить з основної дидактичної (навчальної) мети. У відповідності з цим виділяються уроки вивчення нового матеріалу, або засвоєння нових знань; формування умінь і навичок; перевірки й обліку якості знань, умінь і навичок; аналізу контрольних робіт; узагальнення і систематизації вивченого; повторення окремої теми, розділу. З приводу цієї класифікації можна сперечатися, хоч вона найбільшою мірою відбиває практику, що склалася в школах.

Оптимальною для уроку формування умінь і навичок є така структура

1. Повідомлення мети.

2. Відтворення теоретичних відомостей, які вивчатимуться на уроці.

3. Виконання учнями вправ.

4. Перевірка якості самостійної роботи учнів.

5. Завдання додому (для роботи над подальшим закріпленням знань, формуванням умінь і навичок).

6. Підведення підсумків уроку.

Якщо домашнє завдання тематично не зв'язане з матеріалом, який закріплюється на уроці, то повторення його можна виділити окремим етапом. Тоді структуру уроку формування умінь і навичок будуть складати: 1. Перевірка домашнього завдання. 2. Повідомлення теми і мети уроку. 3. Усне закріплення теоретичних відомостей. 4. Самостійна робота учнів і її перевірка. 5. Повторне читання тексту. 6. Написання переказу в чорновому варіанті. 7 Переписування робіт начисто. 8. самостійна перевірка написаного.

Урок, на якому проводиться контрольна робота, здебільшого будується за таким планом: 1. Повідомлення мети перевірки та способів її проведення. 2. Усна перевірка знань учнів (фронтально). 3. Самостійне виконання учнями контрольної роботи. 4. Відповіді вчителя на питання учнів. 5. Підведення підсумків уроку. 6. Завдання додому.

Урок аналізу контрольної роботи структурно складається з таких частин (етапів): 1. Вступне слово вчителя. 2. Бесіда про характер недоліків і помилок та робота над ними. 3. Підведення підсумків роботи. 4. Завдання додому.

Структура уроку узагальнення вивченого; 1. Перевірка домашнього завдання. 2. Повідомлення мети уроку. 3. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого. 4. Робота над висновком. 5. Вправи на застосування узагальнюючих правил. 6. Оголошення вчителем оцінок. 7. Завдання додому (з інструктажем). 8. Підсумки уроку.

Урок повторення здебільшого будується так: 1. Ознайомлення учнів із завданням уроку. 2. Повторення вузлових питань розділу (зв'язні відповіді учнів). 3. Усні і письмові вправи на матеріалі повторення. 4. Підсумки проведеної роботи. 5. Виставлення оцінок. 6. Завдання додому.

Структура уроків розвитку зв'язного мовлення має певну специфіку. Зокрема, урок навчального переказу, для проведення якого звичайно використовують спарені уроки, здебільшого складається з таких частин: 1. Вступна бесіда. 2. Читання тексту. 3. Бесіда за змістом прочитаного. 4. Складання плану. 5. Мовний аналіз тексту. 6. Повторне читання тексту. 7. Підготовка чорнового варіанта переказу. 8. Редагування роботи і переписування її начисто. 9. Перевірка й аналіз робіт. 10. Доопрацювання переказів.

Структура уроку контрольного переказу: 1. Вступне слово вчителя. 2. Читання тексту. 3. Пояснення нових слів і запис їх