Актуальне звучання придбала і функція профорієнтації навчання. Загальноосвітня школа закладає основи роботи профорієнтації з дітьми в плані виявлення і розвитку завдатків, здібностей, інтересів, дарувань, схильностей. В цій меті організовуються спецшколи, гімназії, ліцеї, коледжі, диференціація навчання, класи і групи поглибленого вивчення окремих предметів. Чималу роль в цій справі грає добре поставлене з’єднання навчання з продуктивною працею. З учнями старших класів проводиться спеціальна робота профорієнтації в спеціальних кабінетах профорієнтації і на підприємствах. В процесі повчальної і продуктивної праці, придбаваючи конкретні знання і навики в області тієї або іншої професії, акцентуючи особистий інтерес на певних загальноосвітніх знаннях, школяр дістає можливість орієнтації і вибору професії, безпосереднього переходу в сферу виробництва або продовження освіти у вищій школі.

Всі основні функції навчання, що виражають його глибинне єство, тісно взаємозв’язані і взаємодіють між собою. Знання є основою світогляду, професійних інтересів, матеріалом для психічного розвитку і формування духовних потреб; духовні потреби стимулюють розширення пізнання і шукання профорієнтацій; психічний розвиток полегшує процес освоєння знань; емоційно-вольовий і дієво-практичний розвиток виступає як сильний стимул учбової, суспільно корисної, продуктивної праці.

До функцій процесу навчання можна віднести і функції його складових частин.

Функції форм навчання складні і багатоманітні. Серед них на першому місці обучаюче-освітня. Форма навчання конструюється і використовується для того, щоб створити якнайкращі умови для передачі дітям знань, умінь, навиків, формування їх світогляду, розвитку дарувань, практичних здібностей. Виховна функція забезпечується послідовним введенням школярів за допомогою системи форм навчання в різноманітні види діяльності. В результаті в роботу активно включаються всі духовні і фізичні сили: інтелектуальні, емоційно-вольові, дієво-практичні. Організаційна функція навчання в тому, що необхідність відповідності об’єму, якості змісту освіти віковим можливостям дітей вимагає від вчителя чіткого організаційно-методичного інструментування подачі матеріалу, строго відбору допоміжних засобів. Психологічна функція форм навчання полягає у виробленні у учнів певного діяльного біоритму, звички до роботи в один і той же час. Звичний час і знайомі умови учбових занять породжують в дітях психічний стан розкутості, свободи, оптимальної напруги духовних сил. Змістовна форма учбових занять в сукупності з активними методами виконує розвиваючу функцію. Особливо ефективно вона реалізується, коли при вивченні теми в учбовому процесі використовується різноманіття форм.

Форми організації учбового процесу забезпечують колективну і індивідуальну діяльність дітей, виконуючи інтегруючо-диференціюючу функцію. Учбовий процес в своїй основі процес колективної пізнавальної діяльності. Діти пізнають спільно, обмінюються інформацією в практичних справах, вчаться взаєморозумінню і взаємодопомозі. Разом з тим навчання є процес розвитку можливостей особи. Тому кожна форма колективних занять повинна володіти можливістю індивідуалізації діяльності школярів, забезпечувати роботу за просунутими програмами одних і підтяганням до середньо-обов’язкового рівня інших. Систематизуюча і структуруюча функції організаційних форм навчання полягають в тому, що вони вимагають розбиття всього учбового матеріалу по частинах і темах, його структуризації і систематизації як в цілому, так і для кожного заняття.

По відношенню один до одного форми навчання здібні виконувати комплексуючу і координуючу функції. В цілях підвищення ефективності засвоєння матеріалу дітьми, на основі якої-небудь форми навчання можуть бути з’єднаний і використаний складові частини інших форм. При вивченні цілої теми одна форма, наприклад, урок, може виконувати роль основної, базової, ведучою по відношенню до інших – семінарам, що дають додатковий матеріал. Нарешті, стимулююча функція форми організації учбових занять виявляється з найбільшою силою, коли відповідає особливостям віку дітей, специфіки розвитку їх психіки і організму. Так, лекційна форма своєю монотонністю здатна подавити в молодших школярах всякому пізнавальну активність. Тоді як урок – драматизація розповіді, що включає в дію уяву, мову, мислення, організм в цілому, стимулює їх бурхливу діяльність.

Функції методів навчання забезпечують навчально-виховну взаємодію вчителя і що вчаться. Їх єдність і своєрідність полягають в наступному. Пряма функція методів навчання полягає в передачі і організації засвоєння дітьми знань, формуванні їх світогляду. На основі знань методі забезпечують розвиток у умінь і навиків, що вчаться, закріплення їх в нервовій системі дитини як нервово-психічні утворення. Така пряма функція методів навчання полягає в забезпеченні розвитку у дитини людських сил: інтелектуальних здібностей, обдарованості, голосу, зору, нюху, слуху, фізичних сил, сенсорної, емоційної, вольовий сфер. Реалізація цих двох функцій в єдності забезпечує навчену, ідейно-етичне виховання і нервово-психічний розвиток дитини. Опосередковані функції навчання полягають у виробленні у школярів завдатків і основ культури розумової і фізичної праці – фундаменту для здійснення безперервної освіти, для розвитку в них прагнення до самоосвіти. Виховна функція методів навчання направлена на розвиток в дітях пізнавально-творчої активності. Ефективність процесу навчання і виховання багато в чому залежить від того, наскільки швидко і успішно дитина перетворюється з об’єкту дидактичних дій в суб’єкт пізнавальної діяльності. Приведення в рух за допомогою методів навчання всіх сутнісних сил школярів