Таким чином, зміни людини включають в себе розвиток свідомий і несвідомий, активний і пасивний. Участь людини у своєму формуванні характеризується ступеню усвідомленості, активності, темпами формування тих чи інших якостей, рівним самокерівництва.

В цьому і є єдина природа саморозвитку і самовиховання, що забезпечують інтенсивне формування сил і здібностей людини. Самовиховання є вищою формою розвитку особистості, її духовного “саморуху”.

3. Структура процесу самовиховання. Модель самовиховання особистості.

У структурному відношенні самовиховання людини являє собою єдність трьох складових:

- пізнавальної (самопізнання),

- емоційно-оцінювальної (самоставлення),

- дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція).

Завершальний етап формування особистості міцно пов'язаний із триєдиною основою цілі виховання — вихованням інтелектуальної, емоційної, вольової її сфер. Однак провідною в самовиховуючому процесі є вольова сфера, яка забезпечує саморегуляцію внутрішнього світу людини згідно з оточуючою дійсністю. Провідні функції волі — забезпечення психічної саморегуляції поведінки і діяльності, керування психічними станами, зміна діяльності в зв'язку з обставинами, зв'язок між внутрішнім станом і середовищем — в даному випадку повністю знаходять своє самовираження. Воля активізує особистість в зв'язку з її цілями, установками, мотивами поведінки, завданнями практичної діяльності. Воля виступає як основний механізм процесу самовиховання, в поєднанні з емоціями виконує в духовному світі особистості регулятивні функції і завжди пов'язана з моральністю та інтелектом.

Розглянемо основні складові процесу самовиховання. Передусім зупинимося на самопізнанні як початковій ланці й основі існування самосвідомості Через самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе як суб'єкта, що відрізняється від інших.. Це знання входить у зміст самосвідомості як її стрижень, серцевина. З самого початку самопізнання — процес відображувальний, похідний відносно предметного пізнання і пізнання; інших людей. Людина пізнає себе тими самими шляхами, що й об'єктивний світ, у неї нема іншого механізму вивчення себе. Воно проходить ті самі стадії, що й усвідомлення об'єктивного світу, — від елементарних самовідчуттів, спочатку чисто органічних, до самосприйняття, самоуявлення і, нарешті, поняття про себе. На початкових стадіях усвідомлюється лише суто зовнішній, видимий бік власних дій і вчинків. На наступних стадіях до сфери самопізнання залучається система найрізноманітніших мотиваційних компонентів, що регулюють поведінку та діяльність.

Онтогенетичний розвиток самопізнання — це процес, що розгортається в часі. Умовно в генезисі самопізнання можна виокремити два основних рівні. Перший, специфічний для ранніх онтогенетичних етапів розвитку людини — приблизно до підліткового віку, вирізняється невеликим ступенем інтеграції. Уявлення про себе тут немовби “вписані” у конкретну ситуацію, вони багаті на безпосередній, чуттєвий зміст. Хоча вже відбувається формування деяких відносно сталих сторін уявлення про своє “Я”, але ще немає цілісного, узагальненого, суттєвого розуміння себе, пов'язаного з наявністю поняття про себе.

Самопізнання на першому рівні здійснюється через різноманітні форми порівняння себе з іншими людьми, спираючись переважно на зовнішні моменти. Спостерігаючи поведінку людей у подібних ситуаціях, індивід виробляє уявлення, а в подальшому поняття про певну психологічну якість, властивість. Згодом ця якість переноситься на себе, внаслідок чого виявляються ступінь присутності цієї психологічної якості, її виразність, форми прояву, рівень розвитку тощо. Сфера психологічних властивостей іншого, що переносяться на себе, поступово розширюється — від якостей, що проявляються в окремих актах поведінки, до більш сталої й узагальненої системи суттєвих властивостей, що характеризує напрям поведінки людини загалом. Здійснюється і зворотний процес — проекція своїх якостей на іншого.

У реальному процесі самопізнання звичайно переплітаються моменти поступового накопичення даних про себе в результаті порівняння, співвіднесення з іншими та моменти різких зрушень, раптових “згадок”, коли ті якості власної особистості, про які в індивіда не було досить певного уявлення, набувають безсумнівності, справжнього розуміння.

Основними способами пізнання себе на першому рівні самопізнання є самосприймання та прості форми самоаналізу, що не зникають і на подальших стадіях розвитку самосвідомості, для яких вони є вихідним моментом, чуттєвою основою.

Для другого рівня самопізнання специфічним є те, що співвіднесення знань про себе здійснюється не в рамках “Я та інша людина”, а в межах “Я та Я” і передбачає оперування деякою мірою сформованими знаннями про себе. Провідним способом вивчення власного внутрішнього світу стають складні форми самоаналізу, зокрема аналіз мотивів власної поведінки. Виділені мотиви оцінюються людиною з точки зору розуміння вимог суспільства до неї та власних вимог до себе. Внаслідок співвіднесення форм поведінки Це певною мотивацією, їх аналізу й оцінки відбувається усвідомлення себе як суб'єкта, якому належать виділені та проаналізовані стани і властивості. Власне “Я” починає усвідомлюватись як цілісне утворення, як єдність зовнішнього та внутрішнього буття.

У системі взаємодій з природним і соціальним світом людині доводиться виступати в різних ролях, бути об'єктом найрізноманітніших діяльностей. З кожної конкретної взаємодії вона “виносить” образ свого “Я” у різнобічності, складності й суперечливості його проявів. У процесі самоаналізу, розчленування окремих конкретних образів свого “Я” новоутворення, що їх складають зовнішні та внутрішні психологічні особливості, відбувається немовби внутрішнє обговорення з самим собою своєї особистості, її цінності. Кожного разу в результаті самоаналізу образ свого “Я” включається до нових зв'язків і виступає в нових якостях. Так виникає узагальнений образ свого “Я”, що немов виплавляється з багатьох поодиноких конкретних образів і містить стійкі, незмінні суттєві риси та уявлення про свою сутність, суспільну цінність. Узагальнений образ свого “Я” знаходить вираження у відповідному понятті про себе, яке. однак, не є чимось раз і назавжди визначеним, застиглим. Йому