Реферат на тему:

Сексуальна просвіта школярів

У людей, на відміну від тварин, репродуктивна поведінка більшою мірою залежить не від генетичних програм, що передаються спадковою а від інформації, що набувається в процесі навчання, від навичок, отриманих у контексті розвитку міжособистісних стосунків тощо. Але ставлення до сексуальної освіти в Україні було і залишається суперечливим. Часто противники сексуальної просвіти без будь-яких перевірених аргументів заявляють, що вона „неминуче потягне за собою психічні і сексуальні відхилення, пов’язані з розтабуюванням заборон, що лежать у самій серцевині культури”. Щоб не допустити цього в школу, вони почали „переживати” за шкільні перевантаження школярів. Окрім цього, спекулюють без відповідних посилань на думку психіатрів і психологів, яким, начебто, давно відомо, що „ознайомлення зі сексуальною сферою гальмує пізнавальну активність дитини” (). Щоправда, далі автори вже без апелювань до авторитетів, заявляють: „Не треба бути великим спеціалістом, щоб це не помітити! Хто не бачив у школах дівчат, які рано починали цікавитися хлопцями? Навчання для них – перешкода, що відвертає від „дорослих занять”.

Інша стратегія, яка є поширеною в Україні, базується на біологізаторсько-фізіологічних підходах до сексуальної просвіти, зведенні її до певної суми гігієнічних знань, мовляв, якщо знаєш як влаштований організм, як функціонують статеві органи та як користуватися протизаплідними засобами, роби що хочеш – ти готовий до статевого життя.

Необхідні з точки зору суспільної доцільності обмеження сексуальної активності породили крайні форми ідеологічних, моральних і побутових установок, згідно з якими сексуальні стосунки доцільні лише заради продовження роду і лише в цьому варіанті були сприйнятними і терпимими.

Інформація про статеві стосунки розцінювалась як шкідлива для підростаючого покоління. Праці радянських педагогів з проблем сексуального виховання тривалий період зводились до проповіді творчої активності і спортивних занять як „замінників” статевої поведінки.

Окремі педагоги, не заперечуючи ґендерного виховання, вважають, що сексуальну освіту учнівська молодь повинна отримати шляхом самоосвіти – пошуком інформації та експериментуванням.

Дехто сподівається, що дитина нічого не знає про сексуальні стосунки дорослих. Це не зовсім так. Швидше за все, знає, хоч зовсім не те, що їй належало б знати, а головне – невірно інтерпретує ці знання:

Был аист нами в девять лет забыт,

Мы в десять взрослых слушать начинали.

В тринадцать лет, пусть мать меня простит,

Мы знали все, хоть ничего не знали

(К. Симонов)

Дуже важливо спростувати хибні уявлення дітей про секс і тим самим застерегти дитину від помилок, а себе – від великих переживань.

Цитуючи думку відомого гуманіста Мультатулі, З. Фрейд у статті „Статева освіта дітей” писав: „На мій погляд, деякі речі оповиті надто глибокою таємницею. Звісно, добре, щоб фантазії дітей залишались цнотливими, однак їх чистоту неможливо зберегти за допомогою неуцтва. Навпаки, я вважаю, що приховування істини тільки сприяє тому, щоб хлопчик чи дівчинка стануть будувати власні здогадки. Цікавість змусить їх вивідувати інформацію про речі, які не викликали б особливого інтересу, якби про них говорили відкрито й спокійно” [62].

Статева просвіта дітей та юнацтва є важливим компонентом сексуальної соціалізації особистості. Метою статевої просвіти є розвиток статевої свідомості дитини, її поінформованості, обізнаності щодо питань етики та психології статевої поведінки, готовності людини до створення сім’ї та виконання родинних ролей – подружніх, батьківських, сімейних.

Сексуальна освіта охоплює весь спектр наукової інформації, культуру і сукупність знань, які потрібні, щоб бути повноцінним чоловіком чи жінкою. Вона включає знання, що стосуються сексуальної фізіології і репродукції й того, що відносять до навичок у сфері сексу: формалізованих чи таких, що передаються усно.

Завдання статевої просвіти ми визначили таким чином: озброєння учнів комплексом знань про анатомію та фізіологію людини, її гормональну і статеву системи; формування правильної реакції на певні фізіологічні зміни в період статевого дозрівання; ознайомлення підлітків з природою менструацій і полюцій, їх фізіологічним значенням та запобігання неадекватних реакцій з їх боку на ці особливості розвитку; інформування школярів про різні темпи статевого дозрівання, прискорення, затримки та відхилення в психосексуальному розвитку представників різної статі; ознайомлення учнівської молоді зі статевими відмінностями та розмноженням у природі і людському суспільстві, використання при цьому наукової термінології (яйцеклітина, сперматозоїд, запліднення тощо); ознайомлення школярів з небажаними наслідкам ранніх статевих контактів, венеричними захворюваннями та СНІДом, генетичними хворобами, шляхами їх профілактики; розвінчування сексуальних міфів, що побутують у молодіжному середовищі, а також проституції як явища; формування в школярів еротичного словника, інтимної мови, вміння вільно висловлювати те, що відчуваєш до коханої людини; готовності до відвертої розмови; розвиток поміркованого інтересу до еротичної літератури.

Зміст сексуальної освіти носить, природно, інтегративний характер, тобто включає в себе етичні, психологічні, правові, фізіологічні, гігієнічні, педагогічні та інші аспекти статевої поведінки. Система сексолого-педагогічних знань, зорієнтована на загальнолюдські цінності, становить певний логічний взаємозв’язок різних знань, діапазон яких розширюється разом з віком, індивідуальним досвідом дитини.

Зміст сексуальної просвіти ґрунтується на таких принципах:–

обЃfєктивність, правдивість, науковість у висвітленні всього спектру питань, пов’язаних з репродуктивною функцією людини, інтимними стосунками; роз’яснення складних для розуміння питань має випливати з усталених законів природи і суспільства і бути з ними в гармонії;–

будь-яка інформація та методика її висвітлення має спрямовуватись на формування позитивного ставлення до проблем людської сексуальності, культу сім’ї, особистого щастя – як невід’ємних від почуттів дружби, кохання, піклування про ближнього;–

адресність сексуальної просвіти передбачає доступність інформації з огляду на вікові можливості дітей, врахування вихователями індивідуальних і соціальних умов їхнього розвитку, набутого досвіду;–

сексуальний плюралізм, який передбачає