випереджуючий, хоча й не сексуально стимулюючий характер;–

співпраці сім’ї, школи та інших інституцій;–

суб’єкт-об’єктну спрямованість навчання й виховання;–

індивідуальний та диференційований підхід;–

врахування національних традицій української ментальності;–

недопущення сексуальної стимуляції поведінки дитини. Нехтування цим принципом засобами масової інформації, зокрема теле- і відеоекраном, призвели до багатьох збочень у сексуальній поведінці сучасних підлітків і юнацтва;–

природність поведінки дорослих. Діти часто не усвідомлюють зв’язку між обговорюваним питанням і еротикою, але їм добре передається афектація дорослих;–

авторитетність джерела сексуальної просвіти;–

послідовність, системність статевої просвіти дітей та юнацтва передбачає наступність у передачі знань, у здійсненні навчально-виховної роботи, необхідної для засвоєння певного обсягу інформації;–

врахування ґендерних особливостей школярів.

Для розуміння тонкощів сексуальної культури необхідні знання щодо закономірностей становлення сексуальної свідомості обох статей, що проходить чотири основних стадії: понятійну, романтичну, сексуальну та стадію зрілої статевої свідомості. У понятійній стадії відбувається формування примітивних елементарних категорій: дитина усвідомлює, що вона має конкретну стать (ідентифікація статі). Упродовж романтичної стадії проясняється яскравий емоційний компонент. Це знаходить відображення у різноманітних еротичних фантазіях дитини. Притаманний цій стадії платонізм (емоційно-духовне обожнювання особи протилежної статі) підносить статевий інстинкт до висот справжнього широкого людського кохання. Для сексуальної стадії характерне бурхливе пробудження статевого інстинкту. Саме з цим нерідко пов’язані глибокі душевні переживання юнаків і дівчат, страждання, навіть кризові явища. З фізіологічним дозріванням, розвитком духовної зрілості у молоді формується зріла статева свідомість. Юнаки і дівчата все більше володіють своїми бажаннями, вчаться контролювати свою сексуальну поведінку і можуть гальмувати суперечливі сексуальні тенденції. На цій стадії вони готові до створення сім’ї.

Зрозуміло, не всі проходять через ці чотири стадії. Якщо у формуванні майбутнього сім’янина, скажімо, випадає романтична стадія – настає збіднення людських почуттів, душі. У таких чоловіків, наприклад, статева близькість найчастіше зводиться до реалізації механічних рефлексів. У разі недостатнього розвитку сексуальної стадії у молоді приглушений статевий компонент: такі люди на все життя зберігають переважно чисто романтичне, платонічне ставлення до особи протилежної статі. У них розвивається комплекс сексуальної меншовартості.

Будучи однією з глибинно знащучих сфер життя, сексуальність магнетично пов’язана з міфами, забобонами, масою напівправд і легенд. Дотримуючись стереотипів, хибних думок, не намагаючись пізнати і зрозуміти себе, люди не тільки збіднюють інтимні стосунки, але й нерідко перетворюють їх у тягар. Неправильні уявлення про власні можливості часто роблять людину нещасливою. Чи беруться міфи і забобони з народного фольклору, усної самодіяльної творчості, примітивних „науково-популярних” видань – вони відіграють величезну роль в житті людей, іноді травмуючи їх, псуючи їм життя.

Треба прямо визнати, що:

1) кожний міф – це піднесення частини правди в ранг абсолютної істини і еталону, якому треба відповідати;

2) всі ці міфи – у нас в головах.

До речі, „чоловічі” міфи в основному торкаються фізичної сторони сексу, а „жіночі” – його психологічної сторони. Всі міфи можна класифікувати так:

а) інструментальні міфи, які зводять всю актуальність до досконалого інструментарію;

б) технологічні міфи, які перетворюють сексуальну вправність у розучування й виконання все нових і нових прийомів, сексуальних позицій;

в) анатомічні міфи, що зводять усю сутність ефективного сексу до розмірів статевих органів;

г) фізіологічні міфи – відповідність якимось абстрактним „нормам”;

д) ідеалізуючі міфи, які представляють ідеального чоловіка як такого собі сексуального робота на батарейках, тощо.

Виходячи з того, що міфи заважають становленню сексуальної культури, необхідні їх спростування і профілактика нездорового інтересу до них з боку школярів.

Сексуальна просвіта – це не окремі випадкові заходи типу бесід і лекцій. Вона має проводитись постійно, послідовно і систематично; з вибором змісту і форм відповідно до віку та рівня розвитку дітей; у контексті всієї навчально-виховної роботи; за потребою вихованців – як у відповідь на питання учнів, так і за власною ініціативою вихователів; як роздільно – за статевою належністю, так і спільно для обох статей.

Сьогодні виділяють три основні моделі сексуальної просвіти учнів:

Ретроспективна (репресивна) | Пермісивна (ліберальна) | Золотої середини (демократична)

Обсяг інформації

Чим менше, тим краще | Вся інформація | Необхідна інформація

Зміст інформації

Не можна робити те й те, бо ... | Можуть бути такі шляхи... | Роби так, а не інакше, тому що ...

Це єдиний правильний шлях | Всі шляхи добрі | Є багато шляхів – вибирай кращий

Загальний тон

Ні! | Так! | Так, але ...

Факт прийняття за основу сексуальної просвіти тієї чи іншої моделі не означає, що з нею погоджуються всі існуючі у суспільстві групи і окремі люди. Правом батьків є можливість вибрати для своїх дітей свої шляхи. Проте, розраховувати на успіх можна лише в тому випадку, коли обов’язковими складовими елементами сексуальної просвіти є: інформація, формування правильної ціннісної орієнтації і вміння керувати своїми діями.

Важливим завданням сексуальної просвіти є ознайомлення молоді з основними термінами, що характеризують сферу інтимних стосунків. Розповідаючи дитині про те, як називаються частини тіла, доцільно використовувати нормальні „дорослі” слова, такі як „секс”, „еротика”, „оргазм”, „еякуляція”, „клітор”, „фрикції”, „імпотенція”, „вагіна”, „пеніс”, „анус”, „матка” – це значно краще, ніж називати статеві органи дитячою чи вуличною мовою, чи шляхом натяків, оскільки дітям властиво проявляти підвищений інтерес до недозволених чи загадкових матерій. Такий підхід виховує в дитині здорове усвідомлення того, що в людському тілі немає нічого заборонного, потаємного, ганебного.

Статева освіта передбачає формування у вихованців умінь виразити любов і почуття близькості, здатності розрізняти сексуальний потяг від кохання, емпатійних здібностей, почуття відповідальності в романтичних і сексуальних