Діапазон поведінки хлопчиків і дівчаток збагачується досвідом свідомого наслідування етичним, гігієнічним, естетичним нормативам статевої поведінки, вмінням оцінювати і регулювати контакти з однолітками. Результатом навчально-виховної роботи має бути також вміння молодших школярів відрізняти прояви нормальної статевої поведінки (жести, рухи, дотики, слова) від ненормальної, а також знаходити вихід із ситуації, коли хлопчики та дівчатка стають об’єктом сексуальної агресії з боку як однолітків, так і дорослих. Дорослі повинні враховувати, що в цьому віці хлопчики і дівчатка, зазвичай, не мають досвіду спільної діяльності. Необхідно організовувати, формувати у них здатність до розподілу обов’язків в інтересах загального позитивного результату.

Виховання любовних почуттів має починатися вже в ранньому віці у формі співстраждання, співчуття всьому живому. В найбільш обдарованих в емоційному плані дітей перша закоханість виникає дуже рано, вже у віці 3–4 років. Іноді самі батьки ініціюють її появу, називаючи жартома дітей „женихом” і „нареченою”, звертаючи їх увагу один на одного. В результаті діти стають уважнішими, спостерігають один за одним. Хлопчик помічає привабливість маленької дівчинки, віднаходить симпатичні манери поведінки тощо. Так підсвідомо формується гетерогенна сексуальна спрямованість, що дуже важливо для подальшого сексуального розвитку. Її виховання, відзначають педагоги-сексологи, є найтоншим місцем у системі виховання.

Не можна придушувати в дитині прояви її статевої належності і висміювати прагнення дівчинки до нарядів, прикрас косметики чи не підтримувати прагнень хлопчика до вдосконалення своїх фізичних можливостей. Але в усьому необхідно прищеплювати почуття міри і хороший смак. Не варто придушувати інтересу дитини до представників іншої статі. На перших етапах сексуального розвитку цей інтерес може набирати не зовсім звичних форм, але дорослий повинен знати про це і бути терпеливим. Педагогічно неправильно карати дитину за прояв здорової цікавості.

До сексуального виховання можна віднести і питання про інвективну лексику, тобто про „матірні” слова. Хоч інвективна лексика і є частиною будь-якої національної культури, все ж вважається, що „висловлювання” в присутності дітей – небажані. Культурна людина може обійтися без нецензурних виразів. Але знати ці вирази їй, мабуть, потрібно, адже часто гумор – не лише серед колег, але і в засобах масової інформації – буває побудований на асоціаціях з нецензурними виразами, прислів’ями чи „масними” анекдотами. Якщо гумор не дійде до людини через незнання „матірного” фольклору, то яка вона після цього культурна людина? Ось такий парадокс. Але, на жаль, інвективи „входять” у дім з телеекранів і відео. Окрім того, в спілкуванні інвективи відіграють певну роль „паролів”, що свідчать про належність до свого кола. До слова, найчастіше інвективи несуть не смислове, а емоційне навантаження, приводять до емоційного розвантаження. При цьому сила розрядки залежить не від буквального змісту інвективи, а від ступеня її заборонності. Не дивлячись на те, що інвективи вживаються в іншому розумінні, діти можуть сприймати їх буквально. Якщо до молодшого шкільного віку „матірні” вирази сприймаються абстрактно, а пізніше використовуються „до місця”, то в цей віковий період буквальне розуміння „матірних” виразів накладає брудний відбиток на інтимні стосунки двох статей.

У національних культурах, де особливо високий статус матері, найсильнішими є образи на її адресу. В культурах, де особливо сильні табу на сексуальні стосунки, головну роль відіграють інвективи із сексуальним змістом, але не обов’язково на адресу матері. А в народів, які не мають заборон на сексуальність, в яких до того ж не табуювались назви статевих органів і статевого акту, вирази з сексуальним змістом не можуть призвести до емоційної розрядки, позаяк не порушують жодних заборон. Табуювання статевої теми негативно позначилось на деяких культурах тим, що багато, необхідних для статевого виховання, слів стали непристойними, внаслідок чого батьки практично позбавились можливості говорити з дітьми на сексуальні теми. Медичні терміни не всім відомі, та й не дуже зручні, позаяк латинь вписується далеко не в кожну мову. Не випадково, що в таких умовах багатьом батькам доводиться придумувати свої інтимні терміни для внутрішньосімейних розмов на теми сексу.

Сексуальне виховання учнівської молоді має, на нашу думку, знаходити своє вираження в організації умов для набуття дошлюбного досвіду спілкування, досвіду, який за своєю сутністю не обов’язково включає інтимні стосунки, але дає необхідні знання та навички для їх реалізації в майбутньому подружньому житті. При цьому статевий потяг має не придушуватись, а, навпаки, заохочуватись, але саме шляхом прищеплення педагогічно прийнятних способів його задоволення в міжособистісному спілкуванні з особами протилежної статі. Особливе місце в змісті навчально-виховної роботи має займати сфера моральних засад міжстатевих контактів. Досвід дружби, товаришування, міжстатевої взаємодії, набутий у процесі позакласної та позашкільної діяльності, створює основу для прийняття певних стереотипів статевої поведінки.

Дорослі повинні давати собі звіт у тому, що інтимні еротичні переживання підлітків перебувають практично поза сферою педагогічного контролю, а підвищений інтерес до них з боку дорослих найчастіше має негативні наслідки. Відрізнити статистично нормальне вікове сексуальне експериментування від ознак девіантної сексуальності, що зароджується, важко навіть фахівцю.

Виходячи з того, що сексуальний егоїзм часто визначає дисгармонійність сексуального життя, одним з актуальних завдань дошлюбної підготовки молоді є пропаганда і впровадження принципу сексуального альтруїзму, який передбачає знання особливостей і бажань партнера з метою забезпечення принципу „більше дати, ніж взяти”, що сприяє гармонізації інтимних стосунків пари.

Знаючи специфічний вплив на статеву функцію алкоголю, необхідно враховувати основне в цій проблемі. Прийняття спиртного і легке