Сексуальні порушення заважають людині успішно функціонувати як сексуальній істоті і позбавляють її пов’язаного з цим задоволення. Сексуальні девіації стосуються винятково спрямованості лібідо. Для них характерна незвичність вибору. В одному випадку дивним є об’єкт потягу, в іншому – способи його реалізації, в третьому – необхідні для цього умови. Вони відомі під назвою „статеві збочення”, „перверсії”, „парафілії”.

Існує ряд теорій виникнення перверсій: генетична, ендокринна, неврогенна, нейроендокринна, конвенційна (умовнорефлекторна), психоаналітична тощо. Фоном, що сприяє виникненню перверсій і визначає їх вираженість, є різні варіанти порушення термінів і темпів становлення сексуальності і перекручення статеворолевої поведінки.

Залежно від фону, можна виділяти декілька груп перверсій.

1. Транзиторні парафілії спостерігаються за умови неможливості адекватно реалізувати статевий потяг (період юнацької гіперсексуальності, тривала ізоляція, сексуальні розлади тощо). Вони, зазвичай, поєднуються з нормальним психосексуальним розвитком і за першої ж можливості статеве життя спрямовується у нормальне русло. Але існуючи тривалий час, замісні пер версії можуть переростати в істинні.

2. Перверсії, що формуються на тлі затримки психосексуального розвитку:–

переміщення статевої допитливості й зумовлених нею вивчення і демонстрації статевих органів на стан формування психосексуальних орієнтацій;–

затримки формування статевого потягу через некомунікативність, відсутність адекватних об’єктів (одностатеві колективи, надто строга регламентація життя), статеві розлади.

3. Перверсії, що формуються на тлі передчасного психосексуального розвитку. В цих випадках формування психосексуальних орієнтацій переміщається на більш ранні вікові періоди і спотворює сексуальні прояви, властиві вікові.

Відхилення у статевій поведінці можна умовно розділити на три типи:

1. Відхилення як сексуальне експериментування психічно здорових підлітків.

2. Відхилення як наслідок незадовільної соціальної адаптації, неправильного статевого виховання.

3. Відхилення, зумовлені психічною патологією.

Відхилення першого типу можна вважати „умовними”, „несправжніми”, тимчасовими, оскільки вони не суперечать психофізичній природі підлітка. Одноразовий сексуальний експеримент при сприятливому соціальному мікрокліматі і належному статевому вихованні не може призвести до скільки-небудь негативних наслідків для фізичного чи психічного здоров’я і розвитку підлітка. Такі прояви сексуальної поведінки, як, скажімо, оповідання анекдотів чи „реготання” з малюнків і зображень еротичного змісту, є природними реакціями здорових хлопців і дівчат.

Відхилення другого типу можна назвати справжніми відхиленнями, оскільки вони спричинені педагогічною занедбаністю підлітка, його неспроможністю самостійно знайти адекватний вікові та соціально сприйнятий спосіб задоволення сексуальної потреби.

Третій – патологічний тип відхилень у статевій поведінці, в основі якого соматичні збочення. Його ми не розглядаємо.

Відхилення перших двох типів мають соціальні, педагогічні, психологічні та психосексуальні причини. До соціальних причин можна віднести наступні:–

розбіжність між офіційними і неофіційними вимогами до статевої поведінки, між макро- і мікрогруповими еталонами. Суміш давно застарілих моральних догм, пережитків минулого, святенницьких, різносоціальних, різнонаціональних уявлень спричинює різноманітні, незрозумілі на перший погляд, відхилення у статевій поведінці;–

складні умови статевої соціалізації, негативний вплив сім’ї;–

розтління та зваблення дітей дорослими.

Педагогічні причини являють собою недоліки в організації та в самому проведенні виховання. Тривалий час воно було „безстатеве” і взагалі система статевого виховання як така була відсутня. Це призводило до хаосу у вихованні хлопчиків і дівчаток, у визначенні їх статевої ролі і поведінки. Статеве виховання тривалий час проводилось за принципом недозволенності, замовчування, напівправди, що диктувалося пережитками репресивної статевої моралі і подвійного стандарту, застарілими установками, які не відповідали перспективам суспільного та культурного розвитку.

До психологічних причин відхилень у статевій поведінці належать такі, як низький інтелектуальний розвиток; низька самооцінка; психічна закомплексованість; несприйняття будь-яких вимог, настанов і корекцій з боку вчителів, батьків, ровесників.

Причини психосексуального характеру: порушення ґендерної ідентифікації і сексуальних орієнтацій; відсутність навичок спілкування з іншою статтю, недоліки у формуванні ґендерної поведінки; несприйняття тих засобів вгамування сексуальної напруги, які сприйнятні у даному суспільстві; психосексуальна травма (зґвалтування); рання сексуальна ініціація; сексуальна загальмованість і пригніченість чи підвищена сексуальна потреба й активність; неадекватний приклад матері й батька з точки зору статеворолевої поведінки – домінування у сім’ї матері чи авторитаризм і деспотизм батька; деструктивні переживання проявів статевого дозрівання, що породжують замкненість, відчуженість від інших людей, конфлікти з ровесниками, дорослими; порушення статевої поведінки за різною формою та спрямованістю під впливом механізму імпрітингу через призму фіксації еротичних переживань (онанізм і биття, розгляд геніталій і биття).

Будь-яке з відхилень під впливом негативних соціально педагогічних чинників може перетворитися з факту підліткового експериментування на справжнє порушення у статевій свідомості та поведінці. Так, залякування підлітків хворобами і дискримінацією в суспільстві внаслідок мастурбації чи гомосексуального петтінгу, замість надання достовірної наукової інформації про їх виникнення та індивідуальні особливості перебігу, не тільки часто не попереджає подібні сексуальні прояви, а в кращому випадку породжує інтерес до цих явищ, фіксує увагу, в гіршому – викликає бажання „перевірити” ефект їх дії на власному досвіді, утвердитися в цій „ролі” або ж замкнутися. В останньому випадку дитина залишається на самоті зі своїми переживаннями, починає сумніватися у власній повноцінності, цуратися людей, втрачає повагу до себе як до особистості.

Якими б причинами не викликались різні парафілії, всі вони мають ряд спільних властивостей:

1) всі парафілії – результат швидше научіння та індивідуального досвіду, ніж помилок природи;

2) ступінь розповсюдженості тієї чи іншої парафілії пов’язана з культурними нормами і способами життя народу;

3) усі парафілії коріняться в особливостях дитячого і підліткового сексуального досвіду;

4) парафілії частіше вражають чоловіків, ніж жінок.

Важливою характеристикою сексуальності людини є її орієнтація: відповідно гетеро-, гомо-, аутосексуальна. Оскільки формування сексуальної орієнтації відбувається в дитячому і підлітковому віці, остільки не можна зводити його винятково до сексуально-еротичних переживань.

Відповідно до теорії Стормса,