Один з напрямків консультативної роботи шкільного психолога з проблем статевого виховання є телефон довір’я. Не секрет, що в 14–15 років учень рідко звернеться до психолога з доброї волі (тут і соромливість, і невпевненість і т.п.). Психологічна допомога по телефону – одна з найбільш адекватних для учнівської психології форм соціально-психологічної допомоги, особливо з проблем статевого виховання. По телефону можна розповісти про свої проблеми, залишаючись анонімним, а отже, не боячись бути висміяним, підданим санкціям і викриттям, не ховаючи своїх слабкостей, страхів, помилок. Важливо, що не хтось інший, а ти сам контролюєш ситуацію і в будь-яку хвилину можеш вийти з контакту, повісивши трубку. Ефективним буває й консультування з проблем статевого виховання батьків, які часто теж віддають перевагу телефону довір’я. У результаті опитування шкільних психологів та учнів, що звертались за психологічною консультацією, ми виділили такі категорії запитів учнів по телефону довір’я: суб’єктивні переживання – соромливість і тривожність, дисморфофобія, що перешкоджають спілкуванню, в т. ч. і міжстатевому; проблема „хлопчики-дівчатка” поза сексуальною сферою; секс і вагітність; взаємини з батьками і вчителями.

Основним засобом психологічної корекції в нашій експериментальній роботі служив соціально-психологічний тренінг. Завдання цього виду психологічної допомоги – підвищення знань у галузі психології спілкування, культури міжособистісних стосунків, психогігієни статевого життя, покращання взаєморозуміння; розгляд невербальних і вербальних способів комунікації; оволодіння принципами „зворотного зв’язку”, вмінням використовувати різні стратегії поведінки, вирішувати проблеми і конфліктні ситуації; підвищення самооцінки школярів, відповідальності за свою поведінку; сприяння адекватній статеворолевій ідентифікації тощо. Наприклад, за рахунок різноманітних ситуацій спілкування, що відтворюються в групі, її учасник починає краще розуміти помилки, які він до цього часу допускав у контактах з людьми, природу цих помилок і конкретні недоліки власного характеру. Він здобуває глибші знання про себе та інших, а головне, завдяки тренінгу відпрацьовує навички спілкування взагалі, міжстатевого спілкування зокрема.

У роботі психологів експериментальних шкіл використовувалися різноманітні тренінги:

1. Тренінг впевненості в собі. Змістовно-впевнена поведінка проявляється як здатність: сказати „ні”; відверто говорити про почуття і вимоги; встановлювати контакти, починати і завершувати бесіду; відкрито висловлювати позитивні і негативні почуття. Формально така поведінка реалізується в міміці, жестикуляціях; використанні Я; контактах очей; поставі; інтонаціях. У ході дослідження виділено основні характеристики впевненої поведінки: емоційність і експресивність мови; уміння протистояти і атакувати, висловлювати власну думку; відсутність спроб сховатися за невизначеними формулюваннями; сприйняття похвали і адекватна самооцінка; імпровізація тощо.

Кожному членові тренінгової групи пропонувалось продемонструвати в даній гіпотетичній ситуації невпевнену, агресивну і впевнену відповіді. Психолог міг створювати будь-яку ситуацію, наприклад:–

Ви вловлюєте погляд привабливого юнака (дівчини). Знаєте, що він (вона), можливо, цікавиться Вами. Ви підходите і кажете...–

Ваш колега (подруга) влаштував (ла) Вам зустріч з незнайомою особою протилежної статі, не попередивши Вас. Ви заявляєте йому (їй)...–

Друг (подруга) розповідає в товаристві історію про Вашу симпатію. Ви заявляєте йому (їй)...

2. Комунікативний тренінг, мета якого полягала в зниженні тривожності, пов’язаної з міжособистісним спілкуванням та вправлянні комунікативних навичок. Одним з важливих факторів формування у школярів уміння спілкування є організація педагогічно доцільної комунікативної практики. За визнанням фахівців, цінним є розширення міжособистісних контактів школярів, що виходять за рамки навчальних занять. Беручи участь у позанавчальній діяльності, школярі вчаться спільному плануванню, проектуванню, розподілу функцій, рівнопартнерській діалогічній взаємодії.

З метою розвитку комунікативної культури у школярів в експериментальних школах організовувались так звані „психологічні театри”, в основі діяльності котрих було покладено оригінальну „ігротехніку”: одні учні – „актори” – розігрували уявні ситуації – спілкування друзів, закоханих, стосунки в сім’ї тощо, інші – „глядачі” – рефлексували сценічні імпровізації, аналізували логіку вчинків героїв сцен. Психологічний театр давав змогу розвивати у школярів уміння моделювати свою поведінку, передбачати реакції партнерів, запобігати і долати конфлікти, орієнтуватися в нестандартних ситуаціях тощо.

3. Релаксаційний тренінг, спрямований на навчання прийомам релаксації, особливо для боротьби зі специфічними страхами, комплексами чи тривожністю. З цікавістю учні приходять на заняття, де вчать релаксації, вмінню розслаблятися. Коли людина відчуває напруження, „затисненість”, тривогу, вона може допомогти собі, розслабляючись за допомогою простих прийомів, які допомагають не лише відчути себе комфортніше і спокійніше а й створити умови для виваженішої, обдуманішої поведінки, яка не приносить шкоди інтересам іншої людини. Процедура тренінгових занять зводиться до проведення циклів „напруження-розслаблення” для різних частин тіла з тим, щоб релаксувати відповідні групи м’язів. При цьому необхідно зосереджуватися лише на тих групах м’язів, які напружуються і розслаблюються, і не напружувати інші м’язи.

З метою психологічного тренінгу школярів залучали до таких ігор і завдань:

а) „Знайти Приємну Руку”. Всі стають один навпроти одного із закритими очима, протягують перед собою руки і обмацують руки сусідів. Гра закінчується, коли кожний знаходить свою Приємну Руку;

б) парна гра „Нумо, Дзеркальце, скажи...”. Треба водити пальцями по обличчю напарника і розповідати йому, „які у нього брови, очі, ніс...”. Тут важливо включити фантазію і не соромитися красивих слів;

в) „Їжачок, розвернись!”. Один з партнерів вкладається на килимок в позі сплячого малюка, а інший легкими, лагідними погладжуваннями всього тіла доводить його до такого стану, коли йому хочеться перевернутись на спину і „підставити животик”;

г) „Сліпий і Провідник”. Провідник бере Сліпого за руку і веде вздовж учасників групи, водячи рукою Сліпого по волоссю, голові, обличчю учасників, слідкуючи за їх реакцією. Сліпий у цей час розповідає про свої відчуття;

д) „Взнай за голосом”. Діти