13. Професор В. Д. Єремеєва в статті „Методики для хлопчиків і методики для дівчаток” вказує ще на одну об’єктивну складність, яка заважає хлопчикам бути успішнішими в навчанні – орієнтація більшості шкільних технологій і підручників на дітей, у яких краще розвинена ліва півкуля. Справа в тому, що підручники пишуть люди раціонально-логічного типу, бо люди з розвинутою правою півкулею просто не люблять писати.

14. У сучасній фемінізованій початковій школі вчительки тиснуть на хлопчиків своїм авторитетом, змушують відчувати свою розумову неповноцінність. Однокласниці, які фізично дозрівають раніше, теж „дістають”, часом висміюючи хлопців за відставання у фізичному розвитку. Тиск призводить до того, що хлопчики змушені будувати свою ґендерну ідентичність переважно на негативних основах: бути не подібними на дівчаток, не брати участь у жіночих видах діяльності.

Однак тиск протилежної статі відчувають і хлопчики, особливо в молодшому віці, у зв’язку з випереджаючим розвитком дівчаток, що призводить до неузгодженості психологічних установок та очікувань дівчат з установками хлопців. Дівчата хочуть, щоб до них ставились уже не як до безстатевих істот, у хлопчиків же ці побажання і вимоги не знаходять розуміння й відповідної відповіді, оскільки вони залишаються в статевому відношенні фізіологічно інфантильними. Більше того, у хлопчиків у цьому віці з’являється тенденція не лише до уникання спілкування з дівчатами, але й до повного з ними розмежування. Хлопці, таким чином, не мають можливості для власне чоловічих проявів – агресії, самостійності, рухової активності. Дорослі ставляться до них як до джерела неспокою. Тиск школи особливо негативно відбивається на хлопчиках від 8 до 12 років, коли починається їх соціалізація та їм необхідно „відхреститися” від жіночого світу, створюючи свій, „чоловічий”.

15. Одна з розповсюджених дидактичних помилок за умови спільного навчання хлопців і дівчат – установка на слухняність дитини, на те, щоб вона була малопомітною, мовчазною, не заважала. А хлопчики, зазвичай, зовсім інші, галасливіші, рухливіші, активніші, ніж якийсь „ідеальний учень”, і, перебуваючи в ситуації педагогічного тиску, коли потрібно 45 хвилин просидіти в одній позі, не вертітися, не розмовляти, вони відчувають стрес (достатньо згадати оповідання О’Генрі „Вождь червоношкірих”). Саме з цього виникає порочне коло: хлопчик на уроці крутиться, на нього покрикують, він нервує, гірше засвоює матеріал. Йому пишуть зауваження в щоденник, він приходить додому, де отримує „догану”. Починають хлопчика довантажувати, посилати до репетиторів, що втомлює дитину. Ось і „порочне коло”: дидактогенія переходить у шкільний невроз. У дитини виникає неприязнь до школи.

16. Особливу роль у процесі ґендерної соціалізації відіграє сама організація навчальних закладів. Це не лише колектив і приміщення, це ще й система правил, за якими люди взаємодіють між собою, той порядок, який допомагає їм працювати. Освітні заклади відображають ґендерну стратифікацію суспільства і культури загалом, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Адже ж учні бачать на прикладі, що чоловіки – це начальство, а жінки – підлеглі. Крім того, деякі предмети і дисципліни чітко ідентифікуються у школярів зі статтю викладача.

17. Суттєвим недоліком школярів обох статей є невміння організовувати спільну діяльність. Частково це пов’язано з настороженим ставленням один до одного, що ініціюється дорослими. Коли ж на зміну настороженості приходить все зростаючий інтерес, їх взаємна активність не знаходить правильних шляхів, так як до цього вони не підготовлені попереднім вихованням. У результаті багато юнаків і дівчат входять у доросле життя з досить туманними уявленнями про характер суспільно-корисного розподілу обов’язків між чоловіками і жінками, з невмінням організовувати спільну діяльність з представниками іншої статі, відчувають великі труднощі у спілкуванні з ними.

18. У практиці навчання вчителі, особливо старших класів, у вивченні математики, фізики, хімії та інших предметів природничо-наукового циклу більше уваги приділяють хлопцям, що негативно відбивається на рівні підготовки дівчат з цих предметів. Врешті-решт у дівчат поступово формується комплекс неповноцінності й непридатності до деяких видів діяльності. Чимало вчителів, дотримуючись точки зору, що школа має задавати різні напрямки розвиткові хлопчиків і дівчаток, поділяють предмети на „чоловічі” і „жіночі” чи „переважно чоловічі” і „переважно жіночі”. Вчителі, по суті, визнають домінування хлопчиків у природничо-наукових, точних дисциплінах, а дівчаткам заздалегідь відводять ролі дружин і домогосподарок.

Тривалі спостереження за поведінкою вчителів на уроках дали підстави для наступних висновків:–

До хлопчиків звертаються частіше і ставлять їм більш складні запитання, а якщо їм щось не вдається – заохочують їх спробувати зробити це ще раз, у той час як дівчаткам пропонується припинити намагання впоратись із проблемою. Тим самим дітям натякають, що хлопчики, на відміну від дівчаток, мають здібності виконувати складні завдання і повинні намагатися будь-що їх виконати, а для дівчаток це не обов’язково.–

Хлопцям дають інструкції або підказки, як виконати складне завдання, а дівчатам показують, як саме його виконати, або навіть виконують ці завдання замість них.–

Хлопчиків хвалять за результати розумової роботи і критикують за неакуратність і недбалість в оформленні завдань, а стосовно дівчат роблять протилежне.–

Підтримують зоровий контакт з хлопцями частіше і довше, ніж з дівчатами, тим самим приділяють їм більше уваги у невербальному спілкуванні.–

До хлопчиків звертаються незалежно від їхнього розміщення в класі, а до дівчаток – коли вони знаходяться поруч.–

З дітьми різної статі розмовляють різним тоном: до хлопців звертаються з інтонацією зацікавленості, підтримки, а до