не від формальної „прив’язки” до кожного уроку „виховних моментів”, а головним чином від глибини і продуманості цього аспекту виховної роботи. Вміти знайти потрібний момент на уроці для розмови, адресованої майбутньому чоловікові чи жінці, створити довірливі стосунки з учнями, викликати інтерес до цієї тематики – завдання непросте. Його реалізація значною мірою залежить від моральної установки і переконаності самого учителя, від його майстерності подати навчальний матеріал.
Під час вивчення української літератури є можливість показу моральної краси рідного народу, його уявлення про щастя: воно не лише в коханні, сімейному благополуччі, а й в усвідомленні правильно вибраного місця в житті, в прагненні до світлого майбутнього, в нерозривному зв’язку особистого і суспільного. Навчальна програма дає можливість учителеві на конкретних художніх образах і життєвих ситуаціях дати оцінку позитивних і негативних рис людини, показати причини їх виникнення, залежність від оточення, розкрити значення самовиховання у підготовці до самостійного життя.
Особлива увага в українській літературі приділена темі дружби і кохання, стосункам між статями і відповідальності в життєвому виборі. В творах Т. Г. Шевченка („Тополя”, „Катерина”), І. Я. Франка („Захар Беркут”, „Зів’яле листя”), Лесі Українки („Стояла я і слухала весну”, „Лісова пісня”), І. П. Котляревського („Наталка Полтавка”), П. Г. Тичини („Ой панно Інно”, „Коли в твої очі дивлюся”), М. Т. Рильського („На білу гречку впали роси”), В. М. Сосюри („Так ніхто не кохав”, „Білі акації будуть цвісти”), О. П. Довженка („Зачарована Десна”), В. А. Симоненка („Лебеді дитинства”, „Є в коханні і будні, і свята”), Ліни Костенко („Світлий сонет”) та багатьох інших тема кохання розкрита настільки глибоко, що при бажанні і відповідній підготовці вчителя школярам може бути надана максимальна інформація про це піднесене почуття, умови його плекання, особливості переживання і внутрішньої краси.
Досить широко розкрито в українській класичній та сучасній літературі, що опановується в шкільному курсі, теми материнської і батьківської любові (Марко Вовчок, М. К. Вороний, М. П. Стельмах), поваги і любові до батьків (О. П. Підсуха, М. Ф. Сингаївський, П. М. Воронько, В. С. Земляк), боротьби за особисте і подружнє щастя (Г. С. Сковорода, Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, Т. Г. Бордуляк), сімейного побуту (І. С. Нечуй-Левицький, П. Мирний, М. М. Коцюбинський, І. А. Кочерга), сімейного виховання (С. В. Руданський, І. Х. Микитенко, Б. Д. Антоненко-Давидович, А. С. Малишко, О. Ф. Коломієць), подружніх конфліктів (І. Я. Франко, Г. М. Тютюнник, Марко Вовчок, І. С. Нечуй-Левицький, О. Ю. Кобилянська) тощо.
Статевій соціалізації сприяє ознайомлення учнів з біографіями українських письменників, матеріалами їх щоденників, художніх біографій тощо. Досвід переконує, що школярі з великою увагою, наслідуванням ставляться до письменників, які через усе життя пронесли не тільки вірність ідеалам, а й вірність коханим. Доцільно практикувати твори на таку тематику: „Тема кохання в ліриці Л. Українки”, проведення в позаурочний час циклових бесід „Про материнство”, „Про кохання всерйоз”, „Про видатних дочок України”, організовувати читацькі конференції „Образ моєї сучасниці в українській літературі” тощо. Тим самим учитель знаходить час і місце на кожному уроці для щирої розмови про кохання, вірність і гідність, висловити низку пропозицій щодо створення сім’ї та її збереження, формування сімейних стосунків нового типу.
Багатий матеріал для роботи зі статевої соціалізації закладено в курсі зарубіжної літератури. Вчитель має можливість використати більшість художніх творів, включених до програми загальноосвітньої школи, в справі підготовки школярів до сімейного життя, виконання ними материнських і батьківських функцій. Уже в молодших і середніх класах ряд творів, що вивчаються учнями, розкривають проблеми дружби (Г. Х. Андерсен „Снігова королева”, О. С Пушкін „Дубровський”, Ш. Руставелі „Витязь в тигровій шкірі” тощо), вірності в коханні (М. В. Гоголь „Травнева ніч”, М. Ю. Лермонтов „Бескид”, „На півночі дикій”, І. О. Бунін „Перше кохання”, У. Шекспір „Ромео і Джульєтта”, Ф. Петрарка „Сонети”, О. С. Пушкін „Євгеній Онєгін”), душевної величі і благородства у взаєминах людей (М. Сервантес „Дон Кіхот”, Ш. Алейхем „Пісня піснею”, О. С. Грін „Червоні вітрила”), протиставлення душевної краси красі зовнішній (О. С. Пушкін „Казка про мертву царівну та сім богатирів”, О. М. Островський „Снігуронька) тощо.
Через весь курс зарубіжної літератури проходить тема материнства (поезія М. О. Некрасова, С. О. Єсеніна, твори М. О. Шолохова, Р. Гамзатова тощо) і жіночності (Тетяна Ларіна у О. С. Пушкіна; Наташа Ростова у Л. М. Толстого; Ліза Калітіна, Олена Стахова у І. С. Тургєнєва; Дарія, Матрона Тимофіївна у М. О. Некрасова; Надія, Ганна у А. П. Чехова; Дженні Герхардт у Т. Драйзера; Лаура у Ф. Петрарки). Торкаючись питання взаємин чоловіка і жінки, учитель зарубіжної літератури допомагає школярам знайти необхідний естетичний ідеал морально-етичних норм поведінки, виховати серйозне ставлення до почуття кохання, шлюбу і сім’ї. Аналіз взаємин закоханих у творах О. С. Пушкіна („Капітанська дочка”), А. П. Чехова („Весілля”), Л. М. Тол-стого („Війна і мир”), О. І. Купріна („Гранатовий браслет”) та десятків інших літературних героїв спонукає школярів думати про проблеми кохання, морального обов’язку, про чистоту взаємин чоловіка і жінки, вірність у коханні.
Із ґендерними проблемами пов’язаний ряд тем програм з історії України та всесвітньої історії. Вже перші розділи історії України в п’ятому класі („Від історії родини – до історії країни”, „Пам’ять роду – історична пам’ять”) знайомлять учнів із зародженням шлюбно-сімейних стосунків, історією створення моногамного шлюбу, з сім’єю як соціальним явищем. У