Реферат на тему:
Школи художньо-естетичного профілю: роль та місце в системі художньої освіти та виховання в Україні
Художнє виховання, на думку М.М.Берлянчик та Л.І.Боровікова — багатовекторний вплив на особистість учня на підставі цілеспрямованого розвитку здібності його адекватно розуміти й творить самому. Таким чином, залучення дитини та учня до мистецтва набуває статусу своєрідного енергетичного його культурно-естетичного розвитку. Тому використання основного педагогічного терміну «виховання», має під собою наукове підґрунтя, тому, що мова йде про цілеспрямований та організований процес оволодіння основами художньої культури за умов набуття знань про мистецтва, навчання роботі з їх специфічним матеріалом та прищіплення вміння адекватного сприйняття й оцінки ідейно -образного змісту, виду, форми, жанрів різноманітних мистецьких творів).
Процес виховання можна коротко визначити як вплив на розвиток людини, який здійснюється сукупністю зовнішніх обставин. Це різні сфери культури суспільства. Вони незримо втягують кожне нове покоління в певну діяльність, визначаючи її загальні умови, характер і зміст, завдяки чому вона стихійно засвоює суспільний досвід, виробляє певні погляди, ідеали.
Виховання у вузькому значенні слова — спеціально організований процес, навмисна діяльність (К.Д.Ушинський), свідомий систематичний вплив на особистість з метою допомогти їй увійти в життя суспільства.
Оскільки особистість не пасивна, а діяльна істота, виховання — не тільки вплив педагога і зовнішніх обставин, це і самозмінювання в процесі життя — самовиховання. Внаслідок цього виховний вплив і середовища, і педагогів-вихователів перетворюється на процес взаємодії особистості з ними (О.М.Леонтьєв, П.Я.Гальперин, Г.О.Люблінська, Г.С.Костюк, Ш.О.Амонашвілі та ін.).
В наш час всезагальним стає розуміння того, про що мріяли бо що прогнозували вчені минулого (діячі епохи Відродження, Ф.Шіллер, Г.Гейне, Гегель), а саме: людина має бути «мірою всіх речей», і всі суспільні умови повинні підпорядковуватись одній стратегічній меті — гуманізації людини.
Шляхи гуманізації людини, збагачення її духовно-творчого потенціалу різноманітні, але художньо-естетичне виховання в цьому процесі є головним. Воно виступає підсумковим, завершуючим елементом системи загального виховання, надає їй закінченості і насичує всю її структуру сутнісно людським змістом. Це усвідомлювали вже мислителі минулого. Невипадково в найскладніші переломні періоди розвитку суспільства увага до художнього виховання, як правило, підвищувалась. Про це свідчать «Листи про естетичне виховання» Ф.Шиллера, діяльність українських демократів початку ХХ століття.
За сучасних умов, коли відбувається зміна ціннісних орієнтацій у суспільстві, будується національна держава, відроджується національна культура, теж відчутна потреба в активізації естетичних факторів. Але економічні і політичні труднощі породжують різні оцінки мети художнього виховання сьогодні.
Одна з точок зору: сьогоднішні тенденції в розвитку суспільства суперечать вищим естетичним ідеалам, несумісні з ними. Доказів багато: падіння престижу освіти, суспільної культури, інтелігентна людина поступилась місцем енергійній, діловій, практичній, яку потребує ринкова економіка; споживацьке ставлення до художніх цінностей, що відбилося на якості преси, теле-радіопрограм, засилля «масової культури», особливо західної; поляризація суспільства, різкий поділ на тих, кому ці цінності доступні, і тих, хто не має змоги задовольнити навіть насущні матеріальні потреби; скорочення культурно-освітніх закладів, художніх, кадрової втрати.
Інша точка зору: в умовах суверенної, незалежної держави створюються справжні умови для естетичного виховання людей. Аргументи теж вагомі: звернення до національних витоків, до джерел народної культури, мудрості; відкритість суспільства, що надає можливості інтегрувати у світове співтовариство, ознайомлення з світовими досягненнями в різних галузях, зокрема, в художній творчості; свобода думки; альтернативна система освіти, підвищення уваги до здібних, обдарованих.
У таких суперечливих умовах зростає роль цілеспрямованого художнього виховання. Акумулюючи в собі різноманітні аспекти пробудження творчих сил і здібностей людини до вдосконалення дійсності, воно здатне виступити дієвим засобом формування духовного світу молоді. Підсилити позитивні впливи і настроїти вихованців на правильне сприймання і критику негативного, естетично потворного, на реальну боротьбу з ним, щоб змінити самі життєві умови.
Сила й результативність цих впливів зростає, якщо на всіх етапах активного періоду життя людини її спрямовуватимуть на творення в собі істинно людського. Так постає проблема державної, національної системи виховання. Окремі ланки її — сім'я, дошкільні заклади, школи різних видів, вуз, культурно-освітні заклади і установи, засоби масової інформації — мають різні можливості щодохудожнього виховання , оскільки в їх діяльності поєднуються різні функції. То ж найбільшою тут є практична проблема — узгодження естетичних впливів усіх виховних ланок, державних і недержавних закладів і установ, які повинні скласти певну систему художнього виховання, єдності в розумінні його суті і специфічної ролі в розвитку особистості.
Бурхливий розвиток естетики як науки в –80 роках ХХ століття зумовив активну розробку філософами, естетиками, педагогами, психологами, мистецтвознавцями загальних питань теорії художньо-естетичного вихованняБ.М.Теплов, Г.С.Костюк, І.А.Зязюн, І.Ф.Надольний, В.Ф.Передерій, О.В. Киричук, Т.І.Цвеліх, Б.Т.Ліхачов, Л.Т. Левчук, Б.П.Юсов, О.М. Семашко), питань естетичного виховання засобами дійсності і різних видів мистецтва (Д.Б.Кабалевський, Б.М.Неменський, Є.В.Кв'ятковський, В.О.Сухомлінський, Л.О.Горюнова, Л.Г.Коваль, З.М.Новлянська, О.Н.Рудницька, Г.С.Тарасенко, А.М.Федь, Ю.У.Фогт-Бабушкін, Л.О.Хлєбнікова, Г.П.Шевченко, О.П.Щолокова), питань специфіки естетичного виховання молоді на рзних вікових рівнях (С.О.Анічкін, М.А.Верб, О.О.Мелік-Пашаєв, Л.П.Печко). Ці напрацювання є основою і сьогоднішніх концепцій художнього виховання в умовах національного відродження.
Проблема предмета виховання -найважливіша для розуміння суті художнього виховання. Сутність виховання полягає у впливі на розвиток особистості. Естетичне відношення як людський спосіб життєдіяльності повністю, в усьому своєму об'ємі є предметом художнього виховання. Виховання виявляє природні здібності людини, створює умови для їх реалізації і, спираючись на них, формує систему здібностей до творчої діяльності, намагається розвинути її до рівня, що забезпечує необхідне суспільству художнє ставлення до світу. Сутність естетичного виховання — цілеспрямоване формування і розвиток підходу людини до світу з потребою в удосконаленні, прилучення її до споживання і творення цінностей художньої культури суспільства. Саме цих об’єктивних потреб іде соціальний запит, замовлення вихованню формувати особистість, здатну жити цими художніми цінностями. Уявлення про таку особистість — ідеал як модель потрібних суспільству якостей виступає метою художньо-естетичного виховання).
Ще з античних часів ідеал людини філософи бачать у всебічності й гармонійності її розвитку, тобто в здатності її до активної участі в усіх суспільних відносинах і в сумірності розвитку цих здібностей. Цим пояснюється обо'язкова в будь-якому суспільстві структура ідеалу, структура, в якій існує і розвивається «людськість», гуманістичність як родова сутність людей. Можливості всебічного розвитку гуманістичної сутності в кожну епоху своєрідні, залежать від особливостей економічних і політичних умов, суспільної організації виховання. Через це в кожному суспільстві ідеал конкретизується.
Отже, зважаючи на предмет і мету виховання, художнє виховання можна визначити як формування естетичного ставлення людини до дійсності, зміст якого поєднуючи в собі загальнолюдські, епохальні, регіональні, національні, професійні та індивідуальні риси, несе історично певний рівень людяності.
Сутність художнього виховання, яке є одним із шляхів, напрямків гуманізації людини, проявляється і конкретизується в змісті та завданнях освітнього процесу.
Завдання художньо-естетичного виховання:
- формування художньо-естетичного відношення до дійсності;
формування загальних здібностей;
розвиток художньо-естетичного