виховати своєї дитини легко може кожна людина, якщо тільки він цього дійсно захоче, а крім того, це - справа приємне, радісне, щасливе. Зовсім інше - перевиховання. Якщо ваша дитина виховувалася неправильно, якщо ви щось проґавили, мало про нього думали, а те, буває, і полінувалися, запустили дитини - тоді вже потрібно багато чого переробляти, поправляти. І от ця робота виправлення, робота перевиховання - уже не така легеня справа. Перевиховання вимагає і більше сил і більше знань, більше терпіння, а не в кожного батька все це найдеться. Візьмемо навіть такий випадок, коли переробка допомогла, вийшов людину в життя і працює. Усі дивляться на нього, і усі задоволені, і батьки в тому числі. Але того ніхто не хоче підрахувати, скільки усе-таки втратили. Якби цієї людини із самого початку правильно виховували, він більше взяв би від життя, він вийшов би в життя ще більш сильним, більш підготовленим, а виходить, і більш щасливим. А крім того, робота перевиховання, переробки -це робота не тільки більш важка, але н сумна. Така робота, навіть при повному успіху, заподіює батькам постійні засмучення, зношує нерви, часто псує батьківський характер.
Батьки завжди повинні пам'ятати про це, завжди намагатися виховувати так, щоб нічого потім не довелося переробляти, щоб із самого початку усі було зроблено правильно.
Родина перестала бути батьківською родиною. Уже давно жінка користується такими ж правами, як і чоловіка, наша мати має права, рівні правам батька. Наша родина підкоряється не батьківському єдиновладдю, а являє собою колектив. У цьому колективі батьки мають відомі права.
Про всім цьому кожне батько повинний мати зовсім ясне представлення. Кожний повинний розуміти, що в родині він - не повний, безконтрольний хазяїн, а тільки старший відповідальний член колективу. Якщо ця думка добре буде зрозуміла, то правильно піде н уся виховна робота.
Відомо, що ця робота не у всіх однаково успішно протікає. Це залежить від багатьох причин н насамперед залежить від застосування правильних методів виховання. Але дуже важливою причиною є і самий пристрій родини, її структура. У відомій мері ця структура знаходиться в нашій владі. Можна, наприклад, рішуче затверджувати, що виховання єдиного сина або єдиної дочки набагато більш важка справа, чим виховання декількох дітей. Навіть у тому випадку, якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися одною дитиною. Єдина дитина дуже незабаром стає центром родини. Турботи батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму. Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю. Хвороба цієї дитини або його смерть переноситься такою родиною дуже важко, і страх такого нещастя завжди коштує перед батьками і позбавляє їхнього необхідного спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до нього і свої турботи, і волею-неволею вони виховують егоїста.
Тільки в родині, де є трохи дітей, батьківська турбота може мати нормальний характер. Вона рівномірно розподіляється між усіма. У великій родині дитина звикає з найменшого років до колективу, здобуває досвід взаємного зв'язку. Якщо в родині є старші і молодші діти, між ними встановлюється досвід любові і дружби в найрізноманітніших формах. Життя такої родини надає дитині можливість вправлятися в різних видах людських відносин. Перед ними проходять такі життєві задачі, що єдиній дитині недоступні: любов до старшого брата і любов до молодшого брата - це зовсім різні почуття, уміння поділитися з братом або сестрою, звичка поспівчувати ім.
Ми вже не говоримо, що у великій родині на кожнім кроці, навіть у грі, дитина звикає бути в колективі.
Питання про структуру родини - питання дуже важливий, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо.
Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей і хочуть них виховати якнайкраще, вони будуть намагатися і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у самий скрутний стан.
Наступне питання, на який можна звернути сама серйозна увага, - це питання про меті виховання. У деяких родинах можна спостерігати повна бездумність у цьому питанні: просто живуть поруч батьки і діти, і батьки сподіваються на те, що все саме собою вийде. У батьків немає ні ясної мети, ні визначеної програми. Звичайно, у такому випадку і результати будуть завжди випадкові, і часто такі батьки потім дивуються, чому це в них виросли погані діти. Ніяка справа не можна гарна зробити, якщо невідомо, чого хочуть досягти.
Кожен батько і кожна мати повинні добре знати що вони хочуть виховати у своїй дитині. Треба віддавати собі ясний звіт щодо своїх власних батьківських бажань. Чи хочете ви виховати дійсного громадянина, людини знаючій, енергійній, чесній, відданій своїй країні, працьовитого, бадьорого і ввічливого? Або ви хочете, щоб з вашої дитини вийшов міщанин, жадібний, боягузливий, який-небудь хитренький і дрібний ділок? Дайте собі працю, подумайте добре над цим питанням, подумайте хоча б потай, і ви відразу побачите і багато зроблених вами помилок і багато правильних шляхів перед.
І при цьому завжди ви повинні пам'ятати: ви родили і виховуєте сина або дочку не тільки для вашої батьківської радості. У вашій родині і під вашим керівництвом росте майбутній громадянин, майбутній діяч і майбутній борець. Якщо ви наплутаєте, виховаєте поганої людини, горі від цього буде не тільки вам, але