Диференційований підхід у вихованні дітей різної статі проглядається в придбанні іграшок. Про це мова йшла у попередніх розділах. Існує думка, що технічні іграшки цікаві лише хлопчикам. Завдання батьків – дати знання про техніку як хлопчикам, так і дівчаткам. Багато-що тут залежить від теми іграшки, того інтересу, який вона може викликати своєю дією, несподіваним результатом. Скажімо, пральна машина, швейна машина, в’язальний іграшковий верстат, пилосос та інша побутова техніка цікаві дітям незалежно від статі. Дослідження вчених засвідчили, що хлопчики 2,5–3 років грають з побутовими іграшками з таким самим задоволенням, як і дівчатка: працюють праскою, перуть у ванночці тощо. Ні, це не деградація чоловічого начала в дитині, а форма відображення щасливого побуту сім’ї, де між подружжям існує гармонія кохання і взаємозамінність. Айдл, Вуд і Десмаре (1993) вказували, що батьки в дитячих центрах брали для гри зі своїми дітьми „жіночі” іграшки. Окрім того, батьки частіше грали з „дівчачими” іграшками зі своїми дочками і „мужніми” іграшками із синами. Більше того, батьки в поведінці проявляли паттерни „рятування” дівчат, допомагали і супроводжували дівчат частіше, ніж це було потрібно. Бажання батьків допомагати дівчаткам виробляло у дівчаток відчуття сильної залежності (Гір, Шільд, 1996).

Недоцільно розділяти на „дівчачі” і „хлопчачі” так звані моторні ігри. І хлопчики, і дівчатка повинні навчитися потрапляти в ціль м’ячем, грати в кеглі, накидати кільця на стрижень, лазити, стрибати, їздити на велосипеді тощо.

Часто батьки одягають дитину відповідно до її статі або відповідно зі своїми уявленнями, не завжди враховуючи бажання дитини. При цьому одяг впливає на поведінку дитини. Одяг, традиційний для хлопчика, не сковує рухів, дає можливість дитині бути активною, дитина не боїться її забруднити, отже, такий одяг визначає активність дитини. Одяг дівчаток, навпаки, сковує рухи, примушує бути охайною, що приводить до пасивності дівчаток.

Батьки продовжують формувати ґендерні ролі за допомогою різних типів домашніх обов’язків: дівчатка прибирають у квартирі, хлопчики працюють у дворі біля будинку (Антіл, Гуднов, Рассел, 1996). Дослідження виявило, що батьки в сім’ях середнього класу частіше ставляться до дітей гнучкіше і поблажливіше, тому в таких сім’ях хлопчикам і дівчаткам надається більше свободи вибору (Райд, Келлі, 1995). Таким чином, дорослі поводяться щодо малюків залежно від їх статі, а тому саме в сім’ї діти засвоюють ґендерні стереотипи.

Як показали дослідження Д. Стокард і М. Джонсон, батьки іноді навіть неусвідомлено заохочують типову для статі поведінку дітей і негативно ставляться до поведінки, що не відповідає статі дитини. При цьому у чоловіків-батьків зазвичай ті й інші реакції більш виражені. Нерідко, аж до підліткового віку, батьки не вимагають від дівчаток самостійності і самодисципліни, заохочують за зразкову поведінку, оцінки тощо. В результаті дівчатка стають пасивнішими і консервативнішими. Цьому ж сприяє і той факт, що більшість дівчаток опікується більше, ніж хлопчики.

Виховання в рамках традиційних уявлень сприяє розвиткові в дівчат більшої емпатії й здатності глибше зрозуміти почуття інших людей, а в хлопчиків – здатності приховувати й придушувати свої почуття. До сприятливих чинників розвитку емоційної сфери дівчат можна віднести часто тісніший, ніж у хлопчиків, емоційний зв’язок з матір’ю. Хлопчиків, навпаки, стимулюють стримувати, витісняти почуття: „Не плач! Ти повинен стати чоловіком!”. У поведінці хлопчиків в основному заохочується змагальність, а не діалог чи компроміс, в результаті чого як основні стратегії засвоюються суперництво, маніпуляції, авторитарність. Такі стилі взаємодії характеризуються недовірою до думки іншого, що не сприяє розвиткові емпатії в хлопців.

У процесі соціалізації в дівчат заохочують прагнення до спілкування, до розвитку взаємин та прив’язаності, а в хлопчиків – здатність передбачувати і контролювати оточення. В результаті для жінок взаємодія і взаємозалежність з оточенням більш значущі, ніж для чоловіків. Жіночий стиль можна охарактеризувати як партнерський стиль взаємодії. Виховання хлопчиків відповідно до традиційної ґендерної ролі тягне за собою негативні наслідки, які перешкоджають формуванню соціальної компетентності: обмежене емоційне життя, складність у встановленні близьких стосунків з іншими людьми, страх втратити контроль над собою, перенапруження на роботі, і як результат – високий рівень агресії, алкоголізації, наркоманії, самогубств. Негативними наслідками виховання дівчат відповідно до традиційної ґендерної ролі є: виховання поступливості, пасивності, залежності, орієнтації на заохочення, формування страху успіху тощо.

Відповідно до досліджень американських психологів М. Беленки, Б. Клінчі, Н. Гольдберг і Д. Тарул, хлопчиків, зазвичай, хвалять, якщо вони діють ризиковано і прагнуть до дослідження невідомого, дівчаток же хвалять тоді, коли вони спокійні, передбачувані, позбавлені уяви, слухняні. Хоч така поведінка і робить маленьких дівчат легкими у спілкуванні, вона не сприяє їх підготовці до реального життя.

Батьки відрізняються від матерів значно більшою ґендерною вибірковістю. В них образи синів і дочок достовірно відрізняються одне від одного, в той час як у матерів таких відмінностей немає. Передовсім це стосується тілесно-фізичних характеристик, яких в образах дочок у батьків істотно більше, ніж в образах синів. За даними зарубіжних авторів, батьки, на відміну від матерів, майже не взаємодіють ні з синами, ні з дочками протягом першого року їх життя. Взагалі прояв ніжності, ласки, турботи про дитину багатьом батькам дається важко в силу ґендерного стереотипу, що обмежує їх експресивність.

Для батька характерна недооцінка здібностей