Делікатну розмову дитина завжди починає першою. Західні дослідники вважають, що якщо до чотирьох років дитина не запитує, звідки вона взялася, значить їй хтось вже це розповів. Малюку потрібний загальний принцип, а не деталі. Звісно його не треба обманювати – розповідати байки про лелеку, капусту чи магазин. Чим більше інформації в дитини, тим вона краще буде захищена від негативного впливу, в тому числі розпусників і педофілів, від впливу вулиці. Недоцільно все переводити на жарт, відмахуватись, тим більше карати дітей за ці питання. Адже те саме питання про те, „звідки я взявся”, не має яскраво вираженого ґендерного забарвлення. Наші дослідження дали можливість вивчити еволюцію дитячих уявлень про механізм репродуктивної функції людини, виділивши при цьому три етапи:

1. Казково-міфологічна модель задоволення цікавості дитини („дітей приносить лелека”, „дитину знаходять в капусті”, „дитину купують в магазині” і т. п. казки, всім відомі); ця модель базується на передачі міфологічних знань від авторитетних дорослих до довірливих дітей.

2. Формування стихійно-матеріалістичних уявлень про перебування дитини перед народженням у животі матері і механізму виходу на світ. Серед основних версій пояснення шляхів потрапляння дитини в живіт матері найчастіше фігурують наступні: версія про появу дитини від поцілунку; версія про появу дитини від фізичних дотиків чоловіка і жінки; версія про казкову фею, яка помахом чарівної палички поміщає в животі жінки малесеньку дитину, яка починає рости; версія про вміщення в живіт готової дитини; версія появи дитини від таблетки та ряд інших. Уявлення про способи появи дитини з утроби матері теж різнопланові: поява через пахви; через пупок; шляхом розрізання живота; дефекаційно-анальна версія появи дитини.

3. Засвоєння інформації про сексуальний механізм зачаття. Реакція дітей на фізіологічну вульгарно-сексуальну модель репродуктивної поведінки часто нагадує шок. Отримання інформації про коїтус (12–14 рр.) і коїтальний механізм зачаття може викликати ревнощі, а то й негативізм відносно до батьків, а часом і небажання в майбутньому одружуватися. Особливо непросто сприймається ця інформація дівчатками.

Оскільки школярі часто піддаються спонтанній сексуальній стимуляції, батькам необхідно знати основні її фактори. Вона виходить з: розмов дорослих; сексуальних ігор з однолітками; експериментування зі своїми геніталіями і порівняння їх з геніталіями інших людей; аморальної поведінки окремих дорослих (обійми, флірти, анекдоти тощо); цинічних надписів і малюнків, непристойних жартів; плакатів санітарної освіти; випадково виявлених жіночих гігієнічних пакетів чи контрацептивів; спостерігання копулюючих тварин; спеціальної літератури; зустрічей з гомосексуалістами, педофілами тощо. Ці фактори підштовхують дітей до задавання питань.

При цьому доцільно враховувати думку П. П. Блонського про те, що ряд питань для дитини не мають сексуального характеру. Неправильні відповіді батьків нерідко, як відзначає П. П. Блонський, збуджують питання вже небажаного характеру [46].

На термін перших питань впливають особливості темпераменту, допитливості, комунікабельності, ставлення батьків до теми. Як відзначав американський психолог і медик Б. Спокк [70], хвилюватись варто не тоді, коли діти задають питання, а коли вони чомусь їх довго не задають. Учені класифікують питання дітей таким чином: до 2–3 р. цікавить власне тіло, в тому числі статеві органи. При цьому з’ясовуються ознаки відмінності хлопчиків і дівчаток (материнські груди, різні пози сечопускання); до 3–4 р. – цікавлять питання, звідки беруться діти? хто їх приносить? чому в жінок виростають животи? до 5–6 р. – як потрапляють діти в живіт до матері, яким чином звідти виходять? як вони ростуть там і розвиваються? у 6–8 р. – яка роль батька в появі в сім’ї дітей? чому діти бувають схожими на своїх батьків? чи можуть народитися діти у дітей? чому тьоті і дяді одружуються і цілуються? А ось ті, котрим уже минуло 10–12 років, часто ставлять батьків перед складними проблемами: „Що таке справжня дружба?” – „Чи можуть дівчатка дружити з хлопчиками? Якщо можуть, то чому над ними сміються дорослі?” – „А правда, що у мене зовсім непогана фігура?” – „Чому дорослі забороняють хлопцям палити, а самі смалять?...”.

Для того, щоб повніше використати виховні можливості відповідей на питання дитини, батькам необхідно: по-перше, вважати законним правом дитини задавати будь-які питання, якими б „непристойними” вони не видавалися, і своїм обов’язком відповідати на будь-яке з цих запитань; по-друге, цінувати той факт, що дитина з такими запитаннями звертається саме до них; по-третє, використовувати кожну відповідь в інтересах сексуальної соціалізації.

Відповіді, на нашу думку, мають бути: за своїм змістом – правдивими; за обсягом інформації і формою її подачі – на рівні, доступному розумінню дитини, вичерпними, щоб дитина була задоволена і не шукала інших джерел; цікавими, щоб дитина з черговим запитанням звернулася саме до батьків; коректними, навіть якщо запитується щось не зовсім пристойне з точки зору педагогіки; спонукаючими до пізнання чогось нового; з використанням наукових термінів, що стосуються інтимних стосунків; позбавленими менторства і грубих залякувань; спокійними за тоном, доброзичливими за характером.

Тривалий досвід роботи над проблемою дошлюбної підготовки дав нам можливість сформулювати прості правила обговорення питань статі з дітьми:

1. Природна манера ведення бесіди, як і в обговоренні інших тем.

2. Уникання менторства зі статевої проблематики,