психосексуальному розвиткові хлопців і дівчат, а через те й допускають у вихованні помилки психологічного характеру. Дослідження показують, що: більшість дівчаток опікується більше, ніж хлопчики; їм частіше, ніж хлопчикам, роблять компліменти, що стосуються їх зовнішності, вони балакучіші від хлопців. Від дочок батьки чекають, що вони будуть ласкавими, тендітними, а від синів – що ті будуть агресивними і атлетичними.
Більшість батьків приділяють основну вагу вихованню в своїх синах наполегливості, агресивності, потреби в постійному самоствердженні, а в дочках – вихованню здатності до самообмеження. Батьки будуть гратися зі своїми синами в рухливі і галасливі ігри частіше, ніж з дочками; на синів, які люблять покричати, батьки і матері звертають менше уваги, ніж на дочок. Синам вони дозволяють більше бігати, довше плавати і кататися на лижах чи ковзанах; менше звертається увага, коли хлопчики лазять по деревах, плавають без сторонньої допомоги тощо.
Виховуючи дівчину в сім’ї, треба готувати її до успіху в житті, а для цього вчити: контактувати з людьми; бути активною, послідовною в діяльності; відстоювати свою думку; бути ініціативною; знаходити інтереси, справи до вподоби; одягатися, зберігаючи індивідуальність; користуватися допомогою; самостійно приймати рішення; ясно і чітко виражати свою думку тощо. Найголовніше, на наш погляд, чому дівчинка повинна навчитися в матері – це повага до чоловіків.
Зазвичай, хлопчиків не виховують як майбутніх батьків чи чоловіків – тільки як мужніх людей. Виховання хлопчиків орієнтовано на якийсь чоловічий ідеал, який може бути різним в різний час і в різних країнах. Дівчинку ж готують бути дружиною і матір’ю.
Якщо розглянути специфіку соціалізації кожної статі, то можна побачити, що хлопчик перебуває в менш сприятливій ситуації, ніж дівчинка. Про це свідчать дослідження І. С. Кона [64], Я. Л. Коломінського [68]. Мати традиційно більше проводить часу з малою дитиною, ніж батько, якого дитина бачить набагато рідше і не в таких значущих для неї ситуаціях. У зв’язку з цим як для дівчинки, так і для хлопчика первинною виявляється ідентифікація з матір’ю, тобто фемінінна. Більше того, самі базові орієнтації дитини відносно світу за своєю природою фемінні, бо включають такі традиційно жіночі особливості, як залежність, підпорядкованість, пасивність тощо. Таким чином, у плані становлення статевої ідентичності хлопчикові доводиться розв’язувати складніше завдання: змінити первісну жіночу ідентифікацію на чоловічу. Хлопчик, щоб відчути себе повною мірою мужнім, повинен виділяти себе серед інших та усвідомлювати свою відмінність від інших, чого не потрібно робити дівчинці. Таким чином, ідентифікація у хлопчиків проходить значною мірою через заперечення. У процесі ідентифікації хлопчик повинен відкинути залежність від матері і прив’язаність до неї, придушити в собі якості, які він вважає жіночими, нехтувати і знецінювати жінок і все те, що він вважає жіночим у соціальному світі.
У стародавні часи з метою підготовки хлопчика до ролі воїна, вождя, жерця, його намагались звільнити від будь-яких жіночих впливів і передовсім послабити його ідентифікацію з матір’ю. Це досягалося шляхом ізоляції його від батьківського дому: його передавали на виховання в сім’ї родичів чи вождів, у „чоловічі будинки”.
Статева соціалізація хлопчиків – дуже хворобливий тренаж, його мета – нав’язати думку про жінку як дефектну істоту. Досягається така соціалізація методом силового нав’язування ідеї індивідуальної незалежності, розриву зв’язку з усім материнським за допомогою фіксації в підсвідомості негативних оцінок жіночого, материнського. Це теж культурна норма, її носієм стає чоловік, який пройшов відповідний тренаж. У своїй недосяжності мужність і чоловіча роль стають для хлопчиків предметом фантазування та ідеалізації, тоді як жіночність і жіноча роль завжди залишаються для дівчинки дуже реальними і конкретними.
За даними російського педагога Ю. Набіуліної, незадоволена потреба у спілкуванні з батьками своєї статі приводить до ідентифікації з батьком іншої статі. Для дівчат атмосфера в сім’ї є сприятливішою, ніж для хлопчиків, у яких частіше не задовольняється потреба в близьких стосунках з батьками і потреба в безпеці. Ідентифікація у дівчат протікає успішніше: 43 % дівчат проти 8 % хлопчиків мають, за даними автора, високий ступінь ідентифікації з батьками своєї статі. У хлопчиків найчастіше зустрічається неадекватна чи нечітка ідентифікація, пов’язана з відсутністю батька в сім’ї. Хлопчики, котрі фактично з моменту народження живуть без батька, орієнтуються в чоловічих заняттях більше на взаємодію з уявним батьком.
Хлопчиків вчать бути мужніми більш свідомо, ніж дівчат вчать бути жіночними. Дівчаток навчають гетеросексуальним компонентам їх ролі і за відсутності батьків і чоловіків, у той час як вважають, що хлопчик навчається своїй гетеросексуальній ролі не через научіння, а через взаємодію зі своєю матір’ю. Інші компоненти мужності повинні прищеплювати свідоміше і чоловіча ідентифікація в такому випадку є переважно статево-ролевою ідентифікацією. На противагу цьому жіноча ідентифікація переважно батьківська (точніше, материнська).
Батьки частіше хвилюються з приводу хлопчиків, які грають у дівчачі ігри, ніж з приводу дівчаток-шибениць. Мабуть, це пов’язано з тим, що чоловічі ролі вважаються ціннішими, ніж жіночі. Дівчатам прищеплюють другосортність. Їм з дитинства нав’язується комплекс вини не тільки за свою „негідну для дівчаток поведінку”, але й за негідну поведінку хлопців. Їм пропонується такий критерій: якщо хлопчик поводиться погано в твоїй присутності, значить, ти йому це дозволяєш. Звідси походить впевненість, що жінка винна в тому, що її зґвалтували. Перші уроки зневаги до своєї статі дівчинка зазвичай отримує від матері. Вона живе в середовищі, де чоловік – дорогоцінність, вона бачить ставлення матері до батька чи брата і до
