Батьки повинні усвідомлювати, що своєю поведінкою вони вчать дітей правильному ставленню до свого тіла. Їм варто поміркувати над такими питаннями:–

Чи скаржаться вони в присутності дітей на вади в параметрах тіла?–

Чи намагаються вони вдома виглядати перфектно, стежачи за зачіскою, одягом, користуючись макіяжем? Чи роблять це, виходячи з дому?–

Чи дотримуються вони різних вимог до дітей – наполягають на тому, щоб дочка завжди була охайною, гарно одягненою, і багато що вибачають синові?–

Чи критикують вони свого шлюбного партнера в присутності дітей за те, як він одягається?–

Чи відчувають вони незручність, називаючи частини свого тіла своїми назвами?–

Чи готові вони до обговорення сексуальних питань, якщо вони виникають?

Треба постійно прислухатися до того, про що батьки говорять при дітях, і відчувати, якою мірою вони самі піддані впливові суспільних установок щодо свого зовнішнього вигляду, привабливості тощо.

Виховуючи у дитини почуття соромливості, батьки не завжди пояснюють, що окремі частини тіла прикриваються не тому, що вони самі собою є чимось брудним, а лише тому, що пов’язані вони з інтимними функціями (необхідність такого розмежування в бесідах з вихованцями підкреслював ще А. С. Макаренко). „Перегини” в цьому відношенні призводять до того, що все, пов’язане зі статтю, ототожнюється у свідомості дитини з гидливістю і брудом.

Усунення надмірної гидливості батьків теж може стати елементом статевого виховання дитини в перший рік її життя. Для того, щоб малюку не передались гидливість і ненормальне ставлення до статевих органів, батькам не можна показувати свою гидливість, змінюючи пелюшки і підтираючи її статеві органи. Також не можна переривати окриком чи стусаном дотики дитини до своїх статевих органів, бо, загострюючи увагу на всьому, що пов’язано зі статевими органами, батьки проти своєї волі можуть зародити в дитині непотрібну настороженість, навіть страх, пов’язані зі статевими органами. Не говорячи про огиду до виділень свого тіла. Надалі ці почуття можуть ускладнити взаємини дитини з батьками, позаяк гидливість і насторожене ставлення до статевих органів створюють додаткові бар’єри між близькими людьми. А пізніше таке „виховання” може призвести до дисгармонії у власній сім’ї. На жінках, наприклад, це може позначитися у формі фригідності, вагінізму тощо.

Якщо батьки розкажуть дитині про „інтимні частини тіла” і навчать її дотримуватись інтимності в деяких питаннях, то це пізніше допоможе їм, коли вони зіткнуться з неминучими сексуальними дослідами, які дитина буде проводити зі своїми друзями („Гра в лікаря”, „дочки-матері”). Корисні, на наш погляд, рекомендації дає на цей випадок експерт по роботі з дітьми Е. Лежан (США) у своїй книзі „Якщо ваша дитина зводить вас з розуму”: „Я знаю, що ти хочеш вивчити своє тіло, але ти ж знаєш, що, коли дорослі ходять у гості один до одного, вони ніколи не роздягаються там догола”. Треба показати дитині, що батькам зрозумілий її інтерес, що вони з радістю дадуть відповіді на всі її питання, але роздягатись при чужих людях некрасиво, це треба робити на самоті. Такий підхід дасть змогу батькам зробити таке правило обов’язковим і створить умови для розмови про сексуальні проблеми, які цікавлять дитину.

Багато хвилювань і тривог виникає в батьків у зв’язку з так званими „сексуальними” іграми дітей. Вони повинні знати, що такі ігри є показником нормального розвитку дитини, позаяк містять елементи пізнання оточуючого світу, а також свого тіла. Навіть коїтальні спроби дітей молодшого шкільного віку треба розглядати як пошук знань всліпу і не панікувати. Ймовірність серйозних наслідків дуже мала. Батькам варто знати, що такі ігри в дошкільників не викликають статевого збудження і так само невинні, як і ігри в космонавтів чи солдатиків. І в жодному випадку не можна вдаватися до тілесних покарань, бо покарання за „сексуальні” ігри умовно-рефлекторно пов’язують статеві органи і страх. Тоді все інтимне може асоціюватися в мозку дитини із забороною чи болем. Сексопатологам нерідко доводиться лікувати в дорослих жінок і чоловіків наслідки покарань в дитинстві за „сексуальні ігри”. Страх зараження, статева холодність, імпотенція, вагінізм і т. п. – така ціна покарань у дитинстві. А якщо ці наслідки не лікувати, то, наприклад, підсвідома неприязнь до сексу не дасть можливості розслабитися в ліжку, тобто – налагодити інтимне життя.

Дитячі ігри в більшості випадків – нешкідливі. А своєчасне сексуальне виховання – задоволення природного інтересу з малих років – зводить нанівець ймовірність наслідків. Однак, негативних наслідків не уникнути, якщо сексуальні ігри пов’язані з насиллям і жорстокістю старших дітей відносно молодших. Але в основному негативно позначається на психіці дитини втручання дорослих – жорстоке покарання, докори „брудними іграми” тощо. Часто втручаючись у невинні дитячі ігри, батьки чи інші дорослі намагаються пояснити дитині „мерзотність” її вчинку, але дитина не розуміє, що такого вона зробила. А в результаті покарання вона вимушено погоджується з „брудною” оцінкою свого вчинку, а заодно і всього, що пов’язано зі статевими органами.

Батьки