Реферат на тему:

Соціальна допомога у найдревніших слов’янських общинах та Київській Русі

ПЛАН

1. Формування гуманістичних традицій у древніх слов’ян.

2. Форми соціальної допомоги.

3. Особливості благодійності в Київській Русі. Княжа підтримка і захист.

4. Церковно-монастирські форми опіки.

5. Теоретичні аспекти соціальної роботи та їх висвітлення у творах письменників княжих часів.

Література

1. Формування гуманістичних традицій у древніх слов’ян

Дослідники історії східних слов’ян одностайно стверджують, що предкам українського народу були притаманні такі якості як лагідність, доброзичливість, співчутливість, гостинність.

Фундатор української педагогіки Григорій Ващенко у творі “Виховний ідеал” дав пояснення окремих причин своєрідності їх характеру ”: “Мирні хліборобські заняття сприяли лагідності вдачі українців і загальній інтелігентності їх, бо доісторичний хлібороб мав більше можливостей, ніж пастух або ловець, задумуватись над таємницями природи й людського життя. З цим пов’язана також певна глибина й багатство емоцій естетичних і емоцій кохання. Літописець пише про полян, що вони мали лагідну вдалу. Мандрівники, що побували в ті часи на Україні, відзначають велику гостинність наших предків. Ібн-Даст пише, що слов’яни “гостей шанують і добре поводяться з чужинцями, що шукають у них оборони; і з усіма, хто в них часто буває, не дозволяють нікому зі своїх кривдити і утискувати таких людей, у випадку, як хто скривдить або притисне чужинця, допомагають і боронять...”.

Приблизно так само характеризує гостинність наших предків Цисар Маврикій. “Для тих, що їх відвідують, вони ласкаві й зичливі, переводять з місця на .місце, куди їм треба. Коли б через недбальство господаря гість потерпів яку шкоду, то той, що передав гостя другому господареві, підняв би війну, бо вони вважають своїм обов’язком помстити кривду гостя”.

Чужинці відзначали також добре поводження наших предків з рабами, полоненими. Тих, що попадають до них у полон, пише Маврикій, не задержують, як це роблять інші народи, але, призначивши їм якийсь час, лишають їм до вибору, чи захочуть за якимсь викупом вернутись до своїх, чи залишитись з ними як вільні й приятелі” (1, ст.104-105).

Прокопій Кесарійський та інші автори зображували слов’ян як витривалих, загартованих, хоробрих, волелюбних, невибагливих людей. Згадувалися їхня незлобивість, непідступність, надзвичайна чесність і доброзичливе ставлення до чужинців.

Для гостя або мандрівника слов’янин міг пожертвувати всім, що було у його домі. Піклуватися про хворих і старих, годувати й доглядати їх слов’яни вважали своїм священним обов’язком (5, 66-67).

“Ся вдача привітна й ясна, відзначає М.Грушевський, відбилася і в звичаях та постановах. В старім праві нашім не було смертної кари на провинників, ані калічили за провину, відрубуючи руки, ріжучи уха, носи, як то робили по законам візантийським або старинним німецьким. Духовні потім, перейнявши разом з церковними книгами також і книги законів візантийських, пробували на грецький взірець і у нас завести такі кари на смерть та коліченне, але не приймали того люди. Карали грошима, сажали до в’язниці, в найгіршім разі оддавали в неволю, щоб відробив працею свою провину, але крови проливати, на житє чоловіка наставати не любили" (З, 39-40).

Доцільно проаналізувати, під впливом яких чинників складалися гуманістичні національні традиції східних слов’ян.

Багатьма археологічними дослідженнями встановлено, наприклад, що з кінця першого тисячоліття до нашої ери у наших предків основними заняттями було землеробство, скотарство, ремісництво. Займалися також бджільництвом. У рідній мові знайшов відображення той факт, що найбільше люди живились із хліборобства. Слово жито, яким називали збіжжя, означає те, чим живуть люди.

Такий тип мирних занять поступово формував і особливі взаємини між людьми, моральні форми поведінки індивідів. Щоб переконатися у правильності зроблених висновків про залежність вдачі людини від способу життя, доцільно здійснити аналіз цієї проблеми, звернувшись до історії інших народів.

Зокрема, у давніх литовців та німців панував культ фізичної сили, що був зумовлений частою організацією військових походів. За прийнятими в таких племен поняттями, відняти життя в істот слабких, нещасних вважалось подвигом співчуття. Саме тому у німців та литовців існував обов’язок дітей вбивати своїх перестарілих та немічних батьків. Такі звичаї мали місце в племен войовничих, які не терпіли серед себе людей зайвих, слабких, що не могли надати допомогу на війні. У племен, що жили в країні, скупій на природні багатства, прагнення вберегтися від голодної смерті спонукало дорослих до пожертви немовлятами. Однак в народів відносно більш мирних, що займаються землеробством, що населяють місцевість зі щедрими природно-кліматичними умовами, такі звичаї не спостерігалися. Не зустрічалися вони і у східних слов’ян. Проте окремі факти вбивства перестарілих людей та дітей у глибокій давнині мали місце і у вітчизняній історії.

Хліборобство як основна форма господарського життя вплинуло на родинний устрій слов’ян. “Тим часом коли у семітів і нордійців, народів номадів і ловців існував патріярхат, у наших предків формою родинного устрою був матріархат поєднаний з моногамією (одноженством)” (1, 104).

Властива українцям екзогамія у сімейному житті сприяла мирним і приязним відношенням до інших племен. З цього погляду українці значно відрізнялись від народів з ендогамною формою родинного життя, як, наприклад, німці або москвини. Цим народам, як зазначає проф. Щербаківський, властива агресивність і вороже ставлення до інших племен і народів. (1, 106).

Формування рис народного характеру (людинолюбство, відкритість душі) відбувалось не тільки під впливом основних видів їх діяльності (хліборобство, скотарство, гончарство, бджільництво), але і під впливом середовища існування. Безперечно, ці фактори є взаємопов’язаними між собою: природно-кліматичні умови визначають і рід занять людей, і історичний перебіг