Спостереження – це складна діяльність, що виражається у єдності сприймань і мислення. Учень ніби стає експериментатором, він аналізує процес, втручається в нього, змінює, щоб краще його пізнати. Спостереження і досліди в навчальному процесі можуть виконувати демонстраційно-ілюстративну (є засобом закріплення раніше засвоєних знань, навичок та умінь) і дослідницьку (є засобом здобуття нових знань) функції [26].

Самостійні спостереження і досліди, які бувають короткочасними і тривалими, фронтальними й індивідуальними, учні можуть проводити на уроках і поза ними, у процесі гурткової роботи або дома за завданням учителя. Тривалі спостереження вимагають систематичної фіксації фактів і висновків у щоденниках спостережень. Організація спостережень і дослідів передбачає такі основні етапи: вступний інструктаж учителя; вивчення або повторення раніше засвоєних знань, необхідних для проведення роботи; самостійні спостереження і досліди; висновки учнів; висновки вчителя (найчастіше у формі бесіди); колективні теоретичні узагальнення та оцінювання виконаної роботи.

2.2. Суть методу спостереження учнів над мовою

У 20-их роках XX століття спостереження над мовою знаходило досить широке застосування в навчальній практиці, оскільки на противагу догматизму старої школи ґрунтувалося на свідомості й активності учнів. Спостерігаючи та аналізуючи мовні явища, діти доходили певних висновків та узагальнень, формулювали визначення, правила.

Теоретичне і практичне обґрунтування нового методу знаходимо в працях відомого мовознавця і методиста О.М. Пєшковського, який розробив систему вправ для спостережень над мовою у зв'язку з вивченням граматики і правопису та розвитком мовлення. У 1922 р. Пєшковський видає "книгу для учня" під назвою "Наш язык" (частина перша), а згодом виходять друга (1923 р.) та третя (1926 р.) її частини, або випуски. Перші дві частини, за якими навчались учні початкових класів, містили матеріал для спостереження над інтонацією, ритмом і звуками, найважливішими формами словозміни та їх основними синтаксичними функціями. В третій частині, розрахованій на 5-7 класи, подавався "заключний курс" мови, який, з одного боку, передбачав поглиблене вивчення раніше пройденого, з другого, – висвітлював нові питання, зокрема "складне ціле" (складне речення). Паралельно "Наш язык" виходить як "книга для вчителя" (теж трьома випусками), де, крім текстів, які треба аналізувати, наводилися запитання, усні та письмові завдання, подавалися сформульовані висновки із спостережень.

У передмові до "книги для вчителя" О.М. Пєшковський зазначав, що метою пропонованих вправ є довести до свідомості школярів певну суму наукових знань про рідну мову, зробивши це "силами самих учнів", не даючи їм готових відомостей, а "лише підкладаючи в потрібному порядку матеріал і керуючи непомітно для самого учня процесом граматичного осмислення цього матеріалу" [6]. Визначаючи, що робота за книгою "Наш язык" вимагає від дітей більших зусиль думки, ніж за традиційними підручниками, Пєшковський зауважує: думати (мислити) на уроках мови, по суті, раніше взагалі не вчили. Звичайно, зусилля, які витрачаються під час спостереження над мовою, значно менші від тих, що йдуть на розв'язання задач з математики, часом досить важких і складних. "На уроках математики, – пише Пєшковський, – прийнято думати, на уроках граматики – не прийнято. Тому найменше наближення граматики до математики здається неймовірною трудністю" [6].

Уявлення про зміст і характер вправ для спостережень дають хоча б такі приклади. Вивчається, скажімо, перенос частин слова (основне правило). Учні читають за книгою текст, звертаючи, згідно із завданням, увагу на слова, які не вмістились у рядку і частини яких перенесено в новий рядок. Подумавши, вони мають відповісти, як переносяться слова з рядка в рядок – довільно чи за певним правилом. Виконується письмова вправа. Щоб було менше місця для тексту і, отже, щоб частіше переносити слова, сторінку зошита ділили навпіл вертикальною лінією. Нарешті, формулюється правило: слова на письмі переносимо з рядка в рядок складами.

Це, звичайно, приклад найпростішого спостереження. Інші вправи були складніші, містили багато запитань, різного роду усні і письмові завдання. Ось як, приміром, учні ознайомлювалися з поділом живої мови на речення і слова.

У підручнику подано текст, надрукований без інтервалів між словами (ніби одне довге слово), прочитавши який, учні відповідають на ряд запитань: Чи читається він так само безперервно, як і надрукований? Де треба зробити зупинки? Чому? Що робиться з голосом перед зупинками? Чи немає за змістом ще дрібніших частин, між якими не робиться зупинок?

Після усного розбору учні виконують вправу письмово, виділяючи в тексті речення та слова і ставлячи, де треба, крапку; складають список слів, ужитих в оповіданні. Із спостереження мали бути зроблені такі висновки (подаються в "книзі для вчителя"): за інтонацією та змістом наша мова ділиться на речення. Кожне речення закінчується зниженням голосу і відокремлюється від наступного паузою. Речення поділяються на слова. На письмі речення відокремлюються одне від одного крапками, а перше слово кожного речення починається з великої букви. Слова на письмі відокремлюються лише тим, що пишуться нарізно.

Є в книжці "Наш язык", особливо в 2-й і 3-й частинах, дуже складні вправи, навряд чи учням під силу. Як видно, Пєшковський переоцінював можливості учнів, вимагаючи від них занадто багато. Досвід показав, що застосовувати цей метод в усіх без винятку випадках,