Вивчення мови на основі створення й розв'язання проблемних ситуацій найдоцільніше здійснювати під час пояснення нового матеріалу та закріплення його, причому не на всіх уроках, бо таке "задачне вивчення" потребує чимало часу і не завжди доцільне.

Повноцінне засвоєння матеріалу з мови, як і з інших предметів, відбувається по-різному, а саме: а) частину знань діти одержать готовими з пояснення вчителя; б) при ознайомленні з певним явищем чи фактом використовуються навідні запитання, спрямовані на активізацію мислення учнів у засвоєнні матеріалу; в) вивчення нового матеріалу відбувається в процесі самостійної діяльності дітей, які, будучи поставленими перед певною проблемною ситуацією, самі шукають з неї вихід.

Той чи інший тип проблемної ситуації створюється вчителем на основі постановки перед учнями пізнавальної задачі (стосовно до викладання української мови в 4-8 класах – пізнавального завдання або проблемного запитання), що стимулює мислення учнів, підвищує їхню активність у набуванні знань, виробленні практичних умінь і навичок. Цінність "задачного навчання" полягає, по-перше, в тому, що воно робить пояснення більш доказовим (видно, звідки взялася наукова істина), а знання усвідомленішими; по-друге, вчить дітей мислити діалектично, ознайомлює їх з методами наукових досліджень; по-третє, підносить емоційність викладу, а отже, й підвищує інтерес учнів до матеріалу.

Якщо задача з предметів природничо-математичного циклу давно посіла чільне місце в навчальному процесі (визначено типи і систему задач, розроблено способи розв'язування їх), то в методиці навчання мови проблема пізнавальних завдань майже не досліджена. Через те їх рідко застосовують. У підручниках і методичних посібниках з української і російської мов таких завдань наведено мало. До того ж вони здебільшого є спорадичними (випадковими), включаються без належного врахування характеру виучуваного матеріалу, способів його викладу та рівня мовної підготовки дітей. Переважна більшість завдань (вправ) на закріплення теоретичних відомостей і формування практичних умінь і навичок являють собою роботи за зразком, який наводиться в підручнику або показаний учителем, наприклад, у 8 класі: "Складіть із словосполучень речення" (дається зразок); "Замініть виділені означення разом із залежними від них словами підрядними означальними реченнями" (зразок); "Перебудуйте наведені складнопідрядні речення, замінюючи вид підрядного"; "Замініть пряму мову непрямою" і т. д. Такі завдання і вправи, безперечно, мають значення для оволодіння знаннями та вироблення навичок. Проте обмежуватися ними – означає сприяти механічному засвоєнню матеріалу. При цьому учні не завжди усвідомлюватимуть, для чого потрібно складати, замінювати, перебудовувати речення, яке це має практичне значення. Завдання, що вимагають напруженої творчої роботи, самостійності виконання, ще порівняно рідко пропонуються на уроках мови. Через те учні часом недостатньо підготовлені до усної й писемної мовної практики. Це досить помітно після закінчення школи, коли доводиться самостійно розв'язувати мовні питання без будь-якої сторонньої допомоги.

Отже, пізнавальні завдання, поряд із тренувальними вправами, повинні якомога ширше застосовуватися у системі робіт з мови. Безперечно, самостійне оволодіння матеріалом (під керівництвом учителя) є найефективнішим засобом у свідомому й міцному засвоєнні знань, виробленні вміння застосовувати їх у звичних і нових ситуаціях, сприяє мовному розвиткові дітей [18, 54].

Як правило, проблема ставиться у формі одного завдання чи запитання, проте інколи (залежно від характеру мовного матеріалу) пізнавальних проблем може бути більше. На розв'язання їх витрачається лише частина уроку, бо потрібний час і на виконання тренувальних вправ, зокрема з розвитку мовлення, які мають більше практичне, ніж пізнавальне значення, але без яких не можна обійтися у навчанні мови.

Інколи пізнавальне завдання (запитання) пропонується для виконання вдома. При цьому вчитель рекомендує дітям ознайомитися з різними джерелами (підручниками, посібниками, словниками), у яких висвітлено поставлену проблему.

2.4. Практика застосування методу спостереження над мовою

Порядок роботи за методом спостереження коротко зводиться до такого. У вступній бесіді учнів ознайомлюють із завданням. Мовний матеріал, за яким намічено проводити спостереження, демонструється написаним на класній дошці, плакаті або картках (для кожного учня окремо).

Під час виконання роботи вчитель, проходячи між рядами парт, спостерігає, як учні працюють, допомагає в міру потреби слабкішим з них порадами, як вийти з утруднення. Результати роботи колективно обговорюються.

Наводимо опис уроку із застосуванням методу спостереження над мовою.

Вивчається заміна прямої мови непрямою. Оголосивши тему, вчитель повідомляє мету уроку – ознайомити учнів із способами заміни прямої мови непрямою та з'ясувати значення такої заміни.

У вступній бесіді з метою актуалізації нових знань учитель повідомляє, що чужу мову можна передати від себе, змінивши відповідним чином будову речення. Це роблять, зокрема, при переказі уривку художнього твору (кінофільму), де є діалог, або почутої розмови. Щоб уникнути помилок у вживанні непрямої мови, треба знати, як замінюється пряма мова непрямою, та навчитися робити це практично.

Мовний матеріал для спостереження демонструється на екрані [6].

Речення з прямою мовою | Речення з непрямою мовою

1. Увечері батько запитує своїх дітей: "Розкажіть, як ви прожили сьогодні день" (В. Сухомлинський.) | 1. Увечері батько запитує своїх дітей, як вони прожили сьогодні день.

2. Народ-титан поклявся: "Не віддам загарбникам своєї волі й влади!" (М. Бажан.) | 2. Народ-титан поклявся, що не віддасть загарбникам своєї волі й влади.

3. "Миколо, допоможи мені розв'язати задачу", – попросила Валя. | 3. Валя попросила Миколу, щоб він допоміг їй розв'язати задачу. Або: Валя попросила Миколу допомогти їй розв'язати задачу.

4. "Хто переміг у змаганні?" – цікавилися болільники. | 4. Болільники цікавилися, хто переміг у змаганні.

5. Мати