б. Коли зайшла мова про Берлін, Роман Блаженко поскаржився: "Ой, далеко, браття, до нього йти". (О. Гончар.) | 6. Коли зайшла мова про Берлін, Роман Блаженко поскаржився, що далеко до нього йти.

7. "Васильку, го-ов! а йди сюди!" – гукнув у подвір'я батько. (М. Коцюбинський.)

Порівнюючи речення лівої і правої колонок, учні під керівництвом учителя визначають способи заміни прямої мови непрямою та граматичні зміни, що відбуваються при цьому. З'ясовується також, як відбувається заміна прямої мови, коли вона виступає питальним реченням, у яких випадках заміна прямої мови неможлива, чи змінює зміст речення заміна прямої мови непрямою.

У результаті проведеної роботи учні колективно формулюють такі висновки.

Речення з прямою мовою замінюються складними реченнями з непрямою мовою, частини яких – слова автора і непряма мова – з'єднуються за допомогою сполучників що, щоб, відносних займенників і прислівників або частки чи. Непряма мова відокремлюється від слів автора комою. Після непрямого питання, яке містить непряма мова, знак питання не ставиться.

При заміні прямої мови непрямою можуть змінювати свою форму дієслова, особові і присвійні займенники. У прямій мові вони вживаються з погляду мовця (того, хто говорить), у непрямій – з погляду того, хто передає чужу мову. Відбуваються певні зміни і в порядку слів у реченні з непрямою мовою.

Заміна прямої мови непрямою не впливає на основний зміст речень, але змінюється форма висловлення (непряма мова менш емоційна, ніж пряма, більш нейтральна, має загалом книжний характер).

При заміні прямої мови непрямою звичайно випускаються звертання, вигуки, вставні слова, частки. В ряді випадків пряму мову із звертанням, вигуком і т. п. замінити непрямою мовою неможливо. Можна лише передати загальний зміст речення. Наприклад: Батько гукнув у подвір'я, щоб Василько йшов до нього (п. 7).

У процесі роботи вчитель ставить учням навідні запитання, разом з ними виправляє допущені неточності і помилки, стежить за дотриманням належної послідовності в аналізі мовного матеріалу, нарешті, пропонує прочитати відповідний параграф підручника.

Звичайно, спостереженню над мовою в 5-9 класах порівняно рідко відводять значну частину уроку (потребує забагато часу, якого деколи і так не вистачає, аби повністю виконати навчальну програму). З цих міркувань завдання з мови, що пропонують учням, торкаються окремих, часткових питань і розраховані кожне пересічно на 8-10 хвилин роботи.

Наводимо орієнтовні теми для мовних спостережень на вибір учителя. Йдеться, зокрема, про мову й мовлення (розрізнення понять), ненаголошені голосні, що не перевіряються правилами, лексичне значення слів (берегиня, передплата, сукня, ґречний, крислатий, започаткувати, зголоситися, нездужати, ображатися і под.) та фразеологізмів (битий шлях, наріжний камінь, братися за розум, з давніх-давен), сферу вживання слів та виразів (професіоналізми, діалектизми), утворення слів (Батьківщина, Вітчизна, натхнення, компостирувати, юннат...). Крім того, спостереження над мовою може стосуватися й інших питань, як-от: вимова і правопис числівників, види дієслів, словосполучення і речення, прості речення за метою висловлювання, класифікація складнопідрядних речень, роль діалогу у мовленні. Завершують перелік завдань для мовних спостережень на теми значення мови в житті суспільства, краса і багатство української мови, мовленнєвий етикет, стилі і типи мовлення, види мовленнєвої діяльності [6].

На уроках мови застосовують як проблемні (порівняно рідко), так і пізнавальні (частіше) завдання. Певна річ, проблемні завдання (і запитання) є складнішими, потребують часом коректного втручання вчителя (переважно шляхом навідних запитань).

Вивчається, наприклад, подвоєння букв, що позначають приголосні при збігу їх. З початкової школи діти знають: якщо корінь слова закінчується, а суфікс починається таким самим приголосним, то приголосні (на письмі – букви) подвоюються: стіна – стінний, осінь – осінній. Поряд з цими прикладами вчитель дає для розбору і такі слова, як зелений, синій, юний, де подвоєння немає. Чому? Як розв'язати цю проблему? Запитання зацікавлює учнів, ніхто не залишається байдужим до пояснення вчителя. Справді, чому в наведених словах и не подвоюється? (У них немає суфікса. Ці прикметники не утворилися від іменників, а, навпаки, іменники зелень, синь, юнь походять від них).

Візьмемо тему "Дієслова І та II дієвідміни". Учні вже вміють визначати дієвідміну за наголошеним закінченням 3-ї особи множини. Але ось їм пропонують слова хотіти, бачити, і вони замислюються: хотять чи хочуть, бачуть чи бачать? Отже, попередніх знань недостатньо, щоб розв'язати проблему. За допомогою навідних запитань учителя вдається знайти правильний вихід, визначаючи дієвідміни за характерним голосним у закінченнях 2-ї і 3-ї особи однини та 1-ї і 2-ї особи множини: пишемо хочуть, бачать, бо хотіти – дієслово І дієвідміни (голосний – [є]: хочеш, хоче і т. д.), бачити – II дієвідміни (голосний – [и]: бачиш, бачить...) [6].

Замість того, щоб пропонувати учням, які ще не вивчали дієприкметника, порівняти слова червоний, червоніти, почервонілий, учитель дає їм для розбору уривок, у якому йдеться про те, як діти принесли з лісу суниці, разом з мамою стали перебирати їх. Серед ягід попадалися не зовсім спілі.–

Ось ця ягода червона, клади її на тарілку, а цю не треба, вона кисла, – сказала мама.–

Але ж вона трохи почервоніла! – заперечив хтось із дітей. Трохи почервонілі не треба! Давай червоні. Найкращі! – каже мама.

Завдання. Із слів, що означають колір, виділіть нову для вас форму. Чим вона відрізняється від відомих вам форм?

Учні повинні: 1. Знайти в тексті слова, що означають колір. 2. Пояснити значення цих слів і граматичні ознаки їх. 3. Серед