Діти встановлюють специфіку дієприкметника, вказуючи на відмінність його значення і граматичних ознак від дієслів і прикметників. Отже, завдяки пошуковій діяльності учні доходять висновку, що таке дієприкметник, яка його роль у мові.

Під час вивчення творення дієприкметників ставимо перед, учнями пізнавальне завдання: з'ясувати, яких дієприкметників в українській мові більше – активних чи пасивних. Правильну відповідь допомагає знайти аналіз спеціально дібраного тексту з різними дієприкметниками. Або можна дати текст для перекладу з російської мови, щоб показати, що порівняно з російською в українській мові активні дієприкметники вживаються значно рідше. Це дасть змогу запобігти граматичним помилкам типу "виконуючий вправу", "пишучий пером", "читаючий у класі" за аналогією до російської мови – замість який виконує, пише, читає і т. ін. [6]

Щоб виробити в учнів уміння встановлювати синтаксичні зв'язки у реченні, під час вивчення питання про заміну підрядних означальних речень дієприкметниковим зворотом, можна запропонувати пізнавальне завдання. Серед прикладів, у яких учні без особових труднощів замінюють підрядні означальні речення дієприкметниковими зворотами, пропонуються такі, де заміна неможлива.

Текст вправи

1. Ростуть міста, яких не бачив світ (М. Рильський).

2. Хліба, що їх змив дощ, яскраво зеленіли (О. Гончар).

3. Народ, що вільним став, ніхто не зломить (В. Сосюра). 4. Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало (І. Нечуй-Левицький). 5. Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра). 6. Благославен рільник, що оре цілину в ясній надії (М. Рильський). 7. Каміння, що його вкрив товстий прогнилий шар листя, було м'яке, як подушка (О. Гончар) [6].

Звертаючись до класу, вчитель запитує:–

Як робиться заміна? (Сполучне слово випускається, дієслово замінюється дієприкметником того самого часу і виду, дієприкметник узгоджується в роді, числі і відмінку із словом, до якого відноситься підрядне означальне речення.)

Учитель загадує учням відшукати серед наведених прикладів речення, що підлягають цьому правилу.–

Коли можлива така заміна? (Якщо сполучні слова який, що стоять у називному або знахідному відмінку без прийменника, і якщо від дієслова-присудка може бути утворений дієприкметник.)–

Зробіть потрібну заміну. (Зроблено правильно.)–

Назвіть речення, у яких підрядні означальні речення не можна замінити дієприкметниковим зворотом. (Пункти 3, 5, 6.) Спробуйте зробити подібну заміну. Не виходить. Чому?

Ефективними є завдання на визначення граматико-стилістичної ролі слів і конструкції. Виконання їх пов'язане з "відкриттям" елементів абстрактної за своєю природою граматичної теорії.

Кількість прикладів пізнавальних завдань можна було б збільшити. Проте визнано за доцільне відіслати читачів до посібника Л.В. Скуратівського "Пізнавальні завдання з української мови" (К: Рад. школа, 1987), у якому містяться численні приклади цих завдань для середніх класів.

З огляду на сказане проблемні та пізнавальні завдання повинні органічно включатися в заняття української мови, в тому числі під час проведення мовних спостережень.

Як показує досвід, самостійний аналіз учнями матеріалу з мови і зроблені в процесі мовного спостереження (під керівництвом учителя) висновки, справді є дуже ефективним методом свідомого й міцного засвоєння знань, формування вміння застосовувати їх у нестандартних ситуаціях, сприяє розумовому, мовному та мовленнєвому розвиткові учнів.

Наразі перед ученими-методистами та вчителями постає завдання подальшого вдосконалення означеного методу з поступовим упровадженням його в практику масової школи.

Висновки

Дослідивши спостереження над мовою як метод навчання, можна зробити наступні висновки:

1. Самостійне спостереження – безпосереднє споглядання та сприймання явищ дійсності. Активна і діяльна сутність людини вимагає, щоб учень здобував знання не тільки з книг, а й безпосередньо з життя, власних спостережень і дослідів. Спостереження – це складна діяльність, що виражається у єдності сприймань і мислення.

2. До спостереження над мовою в сучасній школі вдаються, по змозі, на уроках різних типів, а також у зв'язку з іншими методами навчання, коли учням загадують у результаті аналізу виділених явищ і фактів мови самостійно зробити певні висновки, сформулювати визначення, правила.

3. Так зване проблемне навчання, до якого свого часу ставилися з особливим інтересом, на уроках мови знаходить застосування головним чином у використанні проблемних завдань. "Задачне" навчання приваблює тим, що спирається не стільки на пам'ять, скільки на мислення, активну навчально-пізнавальну діяльність учнів.

4. Спостереження над мовою допомагає глибоко усвідомити ознаки мовних явищ, "загострює увагу учнів до окремих, на перший погляд розрізнених, ніяк не пов'язаних фактів мови, допомагає в потоці мовлення або в суцільному мовному тексті знайти потрібне явище, привчає аналізувати його, зіставляти з іншими і таким чином віднаходити потрібне". Він передбачає наявність спеціально дібраного матеріалу, підготовленого вчителем (для всього класу чи для кожного учня окремо) або вибраного за його пропозицією учнями в підручнику, написаного на класній чи переносній дошці, на текстовій таблиці.

5. Метод спостереження активізує пізнавальну діяльність учнів, їх самостійність у розв'язанні поставленого завдання. Теоретичні знання, що народжуються безпосередньо з фактів, за свідченням В.О. Сухомлинського, виявляються найміцнішими.

6. Порядок роботи за методом спостереження коротко зводиться до такого. У вступній бесіді учнів ознайомлюють із завданням. Мовний матеріал, за яким намічено проводити спостереження, демонструється написаним на класній дошці, плакаті або картках (для кожного учня окремо).

7. Під час виконання роботи вчитель, проходячи між рядами парт, спостерігає, як учні працюють, допомагає в міру потреби слабкішим з них порадами, як вийти з утруднення. Результати роботи колективно обговорюються.

Список використаної літератури