Підвищення теоретичного рівня викладання історії, істотні досягнення в розвитку теорії підвищення активності і самостійності учнів на уроках акцентувала увагу методистів до розробки науковообгрунтованої системи методів, прийомів і засобів, що відповідають меті навчання та змісту шкільних курсів історії. Результати цієї роботи отримали своє відображення в книгах О.О.Вагіна “Методика преподавания истории в средней школе” і “Методика обучения истории в средней школе”.

У розробці методики наочності особливо великим є внесок К.Д.Нікіфорова. У своїх працях він переконливо показав роль і значення наочності в активізації пізнавальної діяльності учнів.

Бурхливе зростання кількості способів і прийомів взаємозв`язаної діяльності вчителя і учнів виявило потребу у їхній систематизації. Проте незважаючи на багато численні дискусії єдиної їхньої класифікації так і не вдалося створити. Проте досягнення методистів 70-80 років викликають пошану.

Література:

Вагин А.А. Методика преподавания истории в средней школе. – М., 1968.

Гора П.В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. – М., 1988.

Дайри Н.Г. О методических вариантах уроков истории. – М., 1958.

Дайри Н.Г. Обучение истории в старших классах средней школы. – М., 1966.

Дягтярюк М.І. Використання наочних посібників на уроках історії. – К., 1955.

Лейбенгруб П.С. Дидактические требования к уроку истории в средней школе. – М., 1957.

Опыт преподавания истории в старших классах / Под ред. Р.Е.Кантора, С.С.Коваленко. – М., 1963.

Связь преподпвания истории с жизнью / Под ред. Н.Г.Дайри, А.Б.Мельникова. – М., 1962.

Сидорова М.А. Самостоятельная работа учащихся по истории. – М., 1951.