Отже, Платон у своїх міркуваннях розмежовував фізичне, моральне, статеве виховання, значну роль відводив виховній системі, особистості вихователя, організації виховної справи.

Ідеї Платона розвинув його співвітчизник Арістотель (384—322 до н. е.), який був вихователем знаменитого полководця Александра Македонського. На його погляд, душа людини складається з рослинної, тваринної й розумної частин, а тому виховання повинно поділятися на фізичне, моральне і розумове. Розумна частина душі є найдосконалішою, саме на її розвиток, а також тваринної (вольової) складової повинно бути спрямоване виховання. Починати слід з турботи про тіло, а потім перейти до турботи про душу, щоб виховання тіла сприяло вихованню духу.

Арістотелю належить вікова періодизація виховання, яка передбачає три вікові періоди — по сім років у кожному. У дошкільному періоді він виокремив вік до п'яти років, визначаючи головними у цей час гру та розвиток мовлення, а з п'яти до семи років — підготовку до школи. Виховання дитини у цьому віці повинно відбуватись у сім'ї під контролем держави.

Як і Платон, значну увагу Арістотель приділяв проблемам догляду за новонародженими, сприянню їхньому фізичному розвитку і гарту, обов'язкам осіб, покликаних працювати з дітьми. По досягненню п'ятирічного віку діти повинні бути присутніми на уроках із предметів, які їм невдовзі доведеться вивчати. Значну роль відводив він ролі вихователів, які, на його думку, гідні більшої поваги, ніж батьки.

Щодо проблем дошкільного виховання висловлював свої міркування видатний давньоримський педагог, теоретик ораторського мистецтва Марк Фабій Квінтіліан (прибл. 35—96), наголошуючи на особливому значенні виховного впливу дорослих (батьків, годувальниці, педагога) на дитину, необхідності позитивних емоцій у процесі пізнання нею навколишнього світу. Педагоги, за його словами, повинні бути глибоко обізнаними в науках, бо немає нічого гіршого для виховання, як малограмотні люди, котрі вважають себе неабиякими знавцями і намагаються нав'язати своє неуцтво дітям.

Квінтіліан виступав проти примусу до навчання у ранньому віці, бо це може відвернути дитину від нього назавжди. Краще, щоб навчання було для неї грою. Виправданою він вважав похвалу, яка дає дитині змогу радіти від своїх успіхів, перемог у змаганні з ровесниками. Для цього варто використовувати різноманітні нагороди. А якщо вона не хоче вчитися, нехай заздрить чиїмось успіхам.

Готуючи дітей до школи, їм можна замість іграшок давати вирізані зі слонової кості букви. Пропоновані дітям висловлювання у прописах повинні містити не беззмістовні сентенції, а високоморальні настанови.

На думку давньоримського філософа Плутарха (прибл. 45— 127), виховання дитини у сім'ї є надзвичайно важливим, тому мати повинна бути і годувальницею своїх дітей. Неприпустимими вважав він жорстокі покарання дітей, оскільки бити дитину — те саме, що піднімати руку на святиню. У вихованні, на його думку, як і в мистецтві та науці, все зводиться до трьох умов: природи, навчання та вправляння. Природа людини без навчання сліпа; навчання без природи недостатнє; вправляння без природи і навчання недосконале. Від природи залежать здібності, від навчання — їх розвиток, від вправляння — їх практичне застосування, а разом вони становлять вищу досконалу освіту людини.

Не обходили увагою проблеми дошкільного виховання і такі давньогрецькі мислителі, як Сократ (прибл. 470— 399 до н. е.) і Демокріт (прибл. 460—371 до н. е.).

Загалом дошкільне виховання в античному світі виявлялося у двох виховних системах: спартанській (спрямованій на виховання волі, сили, витривалості) й афінській (метою її було формування гармонійно розвиненої особистості). У підготовці дітей до школи враховувалась і специфіка предметів, які невдовзі їм доведеться вивчати: грамота, математика, етика, ритуальні церемонії, логіка, фізичні вправи.

Література

Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети! — М., 1983.

Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н. П. Кале-ниченко. — М., 1988.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999.

Буре Р. С., Островская Л. Ф. Воспитатель и дети. — М., 2003.

Вплив педагогічної майстерності вихователя на формування особистості дитини. — К., 1988.

Детский сад в Японии: Опыт развития детей в группе. — М., 1987.

Декларація прав дитини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. — 1993. — № 44—46.

Дитина в дошкільні роки: Керівництво для вихователів і батьків. — Запоріжжя, 1991.

Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3—7 років у дитячих закладах. — К., 1992.

Дольто Ф. На стороне ребенка. — М., 1997.

Конвенція ООН про права дитини.

Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.

Концепція дошкільного виховання в Україні. Проект. — К., 1993.

Концепция дошкольного воспитания. — М., 1989.

Кузьмина Н. В. Методы исследования педагогической деятельности. — М., 1970.

Левківський М. В. Історія педагогіки. — К., 2003.

Масару И. После трех уже поздно. — М., 1991.

Люблинская А. А., Кулачковская С. Е. Современный воспитатель. Какой он? — К., 1981.

Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1999.

Миндлина Т. Дошкольное воспитание во Франции. — М., 1984.

Неліна Т. Приватний