Реферат на тему:

Статеворолеві стосунки в історії суспільного розвитку

В основі традиційної системи виховання, взагалі – соціалізації статі лежить так званий первинний розподіл праці між чоловіком і жінкою. Саме він визначив цілком різні умови існування представників різної статі, закріпив за чоловіками право на „зовнішню” діяльність, на засвоєння світу і панування над ним, а отже – на роль суб’єкту історії, а за жінками – право на народження і виховання дітей, на влаштування дому і побуту.

У первісних людей (унаслідок прямоходження і вивільнення передніх кінцівок) відбулись суттєві зміни в життєдіяльності. Їх спосіб життя став менше залежати від умов оточуючого середовища. Відбулись значні фізіологічні зміни передовсім в організмі жінок. У них підвищилась статева сприйнятність (рецептивність), щезла сезонна циклічність у розмноженні, з’явилася здатність частіше вступати у статеві контакти. Вони стали сексуально активнішими. Останнє слугувало тим фізіологічним фактором, який зумовив стійкішу і тривалішу прив’язаність чоловіка до жінки, на основі чого, за словами А. Г. і Г. К. Зайцевих (2002), саме в нього (а не у жінки) стали проявлятися перші психологічні статеві реакції (прообрази статевих почуттів). Первісна жінка скористалася „чуттєвістю” чоловіка, щоб посилити його прив’язаність до себе. За зброю вона вибрала свою сексуальну привабливість і статеву активність. Це забезпечило їй головне – місце біля вогнища і певну частку здобичі для себе і своїх дітей.

Зміни в способі життя первісної жінки позначились на фізіологічному процесі народження дітей. Пересування на нижніх кінцівках призвело до того, що її таз став вужчим. Це суттєво ускладнило пологовий процес: дитина могла залишити утробу матері тільки з недорозвиненим черепом і головним мозком. Вона народжувалася непристосованою до самостійного існування і вимагала тривалої посиленої турботи батьків. Як відмітили Д. Вільямс і Д. Бест (1986), свобода переміщення жінки була обмежена, тому що їй завжди було необхідно доглядати за дітьми. Жінки не могли брати участі в полюванні, оскільки воно не суміщалося з вигодовуванням дітей. Мисливець мусив значну частину часу проводити поза межами стійла, чого не могла дозволити жінка, яка зазвичай була або вагітною, або годувальницею (годували до 4-х років). Тим самим потреба у відтворенні населення остаточно виключила жінок з діяльності, що давала владу і престиж. Таким чином, якщо вже жінка виявилась „прикутою до печери”, логічним було зайнятись їй всіма іншими проблемами „печерного” побуту. На противагу цьому, для полювання і війни вимагалась мобільність і сила, що зробило їх основними заняттями чоловіків. Для суспільства загалом також було бажаним, щоб такими небезпечними справами займались чоловіки, а не жінки, оскільки втрата значної кількості плідниць загрожувала його зникненням.

У первісних суспільствах знаряддями праці були дерев’яні списи, каміння і, власне, руки людини. Оскільки добути багато їжі таким чином було важко, люди жили невеликими групами, в середньому біля 50 осіб. Рівень соціальної рівності був високий: мала здобич вирівнювала розподіл влади і привілеїв. Чоловіки полювали на крупного звіра, жінки й діти збирали горіхи, ягоди, комах, іноді вбивали дрібних тварин. Зазвичай жінка була здатна зібрати необхідну кількість горіхів і ягід лише для своєї сім’ї. Мисливці, навпаки, розподіляли м’ясо всередині цілої групи. Тим самим чоловіки мали більше влади і престижу, ніж жінки. Їх домінування було найбільшим, коли полювання було єдиним джерелом харчування, як у ескімосів. Полігамія, хоч і допускалась, зустрічалась рідко. Їжі було надто мало, щоб мисливець міг забезпечити кілька сімей.

Поява мотик, особливо з металевими наконечниками, ознаменувала початок сучасній соціальній стратифікації. Мотика дала можливість людям селитися в одному місці і тим самим нагромаджувати значну кількість запасів. Житло стало більш ґрунтовним, поселення стали розширятися, а створення стабільних економічних надлишків привело до спеціалізації в сфері виробництва засобів існування, що, в свою чергу, призвело до соціальної нерівності. Оскільки металева зброя була ефективнішою, вперше за все існування людства війна стала вигідною альтернативою технологічним інноваціям як засобу збільшення додаткового продукту [5; 87–88]. Розвиток скотарства і ведення воєн, які мали на увазі відрив від дому на тривалий період, були знову ж таки несумісними з вагітністю і доглядом за дитиною, і тому жінки неповною мірою мали доступ до виробництва їжі. В цих умовах стала практикуватися елітарна полігамія: лише багаті мали право мати кілька дружин, при цьому жінки піддавалися значним обмеженням: вони могли спілкуватися лише з іншими дружинами і їх дітьми.

Поява плуга і плужного землеробства збільшила врожайність, вироблення додаткового продукту, що спокушало еліту на все більшу експлуатацію своїх сородичів – простолюдей. Плуг здійснив великий вплив на моделі ґендерної стратифікації, бо, по-перше, він був монополізований чоловіками, а, по-друге, великі поля розташовувались на значній відстані від дому, що погано суміщалося з практикою грудного вигодовування. Тому в культурах плужного землеробства жінки приносили значно менше матеріальних плодів, ніж у мотижних культурах. Землеробство стало основою для соціальної стратифікації, оскільки вимагало особливої моделі успадкування, що впливало на шлюб і сексуальну поведінку.

Земля стає об’єктом успадкування. На той момент технології давали змогу прогодувати за рахунок ділянки землі лише певну кількість людей, а тому з’явилась необхідність контролювати кількість нащадків. Основною формою шлюбу стала моногамія, оскільки за полігамії кількість спадкоємців зростала безконтрольно. Щоб власність чоловіка не потрапила до чужих дітей, жіноча дошлюбна і шлюбна поведінка мала регулюватися законом і відповідати традиціям. Турбота про жіночу незайманість випливає з їх статусу „передавачів” чоловічої власності.

У