В українському суспільстві жінка традиційно відігравала велику роль. Зі смертю чоловіка вона ставала главою сім’ї. Вдова передавала господарство сину лише зі старістю. І за життя чоловіка дружина часто брала участь у його справах. Хоч традиційно при всьому цьому підкорення чоловікові було обов’язковим, що виражалось у відомій приказці: „Жінка небита, як хата невкрита”. Коли в середині XVII ст. більша частина України перейшла під юрисдикцію Московської Русі, її народ опинився в новому патріархальному порядку з приниженням жінки, позбавленням її будь-яких прав („Для женщин и скота нет суда”).

І проте, у порівнянні з жінками Московії українська жінка традиційно користувалася істотною свободою дій, навіть без огляду на включення в нову патріархальну соціальну структуру. Французький мандрівник С. Де Боплан дивувався під час подорожі Україною у XVII ст. „відносно вільним становищем українських дівчат”. Навіть дошлюбний секс української дівчини не так жорстоко засуджувався як у північних сусідів. Що ж до сватання, то українські жінки взагалі часто перехоплювали ініціативу. На відміну від російської практики, де всі рішення про шлюб дитини приймали батьки, в Україні закон вимагав добровільної згоди нареченої на укладення шлюбу.

Не дивлячись на численні культурні відмінності, з тих часів як Україна фактично стала частиною Московії, два суспільства розвивались у подібних, ґендерно зумовлених сферах діяльності. Те, що продовжувало розділяти їх, то це традиційно низький статус жінок у Московській Русі і, навпаки, висока повага, якою в Україні завжди користувалася жінка.

Заклики до зміни життя жінок зазвучали в Україні, як і в усій Російській Імперії, наприкінці XIX – початку ХХ ст. На початку ХХ ст. радикали вдало провели в життя ідею особистої свободи жінки. В результаті радянські реформи 20-х років значно випередили свій час. І все-таки традиційні сексистські ідеї зберегли домінуюче становище в радянській культурі. Українська жінка теж була вписана в патріархальну структуру суспільства.

Радянський тоталітаризм, який розвинувся в 30-х роках ХХ ст., був у своїй сутності чоловічою культурою. Офіційний тілесний канон радянського мистецтва 30-х років ХХ ст. характеризується надміром оголеної чоловічої плоті – паради з участю напівоголених гімнастів, численні скульптури спортсменів, розквіт спортивної фотографії. Щоправда, на відміну від нацистського, у радянському мистецтві геніталії завжди прикриті, його тілесний еталон більше нагадує унісекс. Але цей „унісекс” як в естетиці, так і в педагогіці, був сильно маскулінізований. Радянська „рівність статей” мовчазно передбачала підгонку жінок, включаючи й їх тіло, до традиційного чоловічого стандарту (всі однаково працюють, всі готуються до праці й оборони, ніяких особливих жіночих проблем тощо). Одним з аспектів цієї політики була і лицемірна більшовицька сексофобія. Соціальна несвобода поглиблювалась глобальною фемінізацією інститутів соціалізації й персоніфікувалась у домінантних жіночих образах (виховання матір’ю, вихователькою в дошкільних закладах, учителькою в школі).

Література:

Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб: Союз, 2002. – 320 с.

Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. – Минск: Пропилен, 2000.

Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. – 450 с.

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. – 450 с.

Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль: Тернопіль, 1994. – 358 с.

Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. – 240 с.

Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.

Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С. 207–218.

Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.293–297.

Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих. Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.

Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.: Педа-гогіка, 1985.

Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М., 1997. – 300 с.

Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения // Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа, 1976–1978.

Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.: Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.

Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер, 2001. – 512 с.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.