Реферат на тему:

Структура сексуальної соціалізації школярів

Сексуальна революція значною мірою послабила моральні основи суспільства: люди стали спокійніше ставитися до того, що інтимні стосунки відкрито показують у кіно й на телебаченні, але у більшості з них перехоплює, як і раніше, дихання, якщо вони стикаються з „цим” у поведінці своїх дітей.

Засоби масової інформації – як найчутливіші соціальні інститути – „відреагували” на демократичні зміни в країні, заповнивши прогалини у сферах висвітлення проблем сексуальної культури лавиною інформації порнографічного характеру. Сучасні вимоги до розвитку суспільної статевої свідомості не можуть обмежуватись обізнаністю читачів у проблемах повій, транссексуалів, гомосексуалістів і способах стимуляції сексуальної насолоди. Руйнація віджилих стереотипів традиційної сексуальної моралі засобами масової інформації має супроводжуватись її гуманізацією. Легалізація проблем сексуальності мусить орієнтувати і юного, і дорослого читача чи глядача на інтимну сферу як виявлення кохання, цнотливості, благодійності, доброчинності, а також на глибокі роздуми щодо поширення СНІДу, нервових захворювань на сексуальному ґрунті. Сучасна індустрія сексуальної інформації (відео, живопис, поезія, музика) значною мірою орієнтує особистість на секс заради задоволення, а не заради кохання. Звідси серйозні збочення у поглядах підростаючого покоління на сексуальну культуру. Педагогічно спрямована пропаганда сексуальної культури через програми для дітей та юнацтва, дитячу та юнацьку періодику, розширення мережі психологічних консультпунктів, телефонів довір’я, випуску тематично спрямованої літератури для дітей різного віку є важливим каналом реалізації соціально спрямованих заходів з підвищення сексуальної культури та зміцнення сім’ї. Сучасний стан духовно-моральної нестабільності потребує рішучих соціальних заходів щодо підвищення сексуальної культури людей. Завдання навчально-виховних закладів, сім’ї, соціальних державних інститутів – всіляко сприяти духовному оздоровленню, зростанню інтелектуального потенціалу суспільства.

Крім зазначених раніше глибинних змін, варто підкреслити й такі:–

крах традиційно сексистських установок щодо жінок;–

визнання сексуальності невідЃfємною рисою особистості, а не як чогось ницого й аморального;–

перебудова тілесного канону і канону мови. Послабли заборони голого тіла, увійшли в ужиток деякі слова, які раніше вважались непристойними.

Звісно, в кожній перехідній культурі ці явища іноді набирають гіпертрофованих, потворних, екстремістських форм. Але це не дає підстав їх не помічати чи робити вигляд, що нічого не відбувається.

Педагогіка загалом і виховання зокрема потребують осмислення існуючих суперечливих змін і коригування своїх позицій у питаннях сексуальної соціалізації вихованців. Противники безпосередньої сексуальної соціалізації переконані в тому, що будь-яка сексуальна інформація розбещує підлітків, підвищує їх сексуальну активність, збільшує кількість дошлюбних зв’язків, вагітностей та інших жахів. Вони виступають проти сексуальних меншин, за заборону абортів тощо. Сексуальна нетерпимість та агресивність, що її супроводжує, не лише відображає загальний дух соціальної нетерпимості, але й є однією з її причин. Не випадково серед опонентів сексуальної освіти домінують люди, що: а) страждають від власної психосексуальної скутості; б) менш освічені; в) політично консервативні. До речі, як свідчить російський досвід, противники безпосередньої сексуальної соціалізації активніші, ніж захисники. Вони пишуть, організовують колективні листи, звертаються зі скаргами як у громадські, так і державні організації, виступають з критикою на з’їздах, форумах, у пресі, на радіо і телебаченні. Даремно захисники народної моральності будуть доводити, що статеве виховання в школі наносить образу християнському менталітету української нації. Сексуальне виховання, освіта, підручники з еротики були винайдені в протестантських країнах – там, де життя регламентує більш строга, пуританська мораль (Швеція, Данія).

Грамотна сексуальна підготовка та її втілення в практику статевих і дошлюбних стосунків передбачає не запобігання, а особистісний імператив (виховання на залякуванні – неефективне). Варто йти від знання до вироблення мотивації, установки, стратегічної і тактичної лінії статевої поведінки. Тобто, мова має йти не стільки про гігієну статевого життя і самозахист від СНІДу, чи від інших наслідків безладних статевих зв’язків, скільки про духовно-моральне вдосконалення людини, що надійніше оберігає її і від інфекції, і від життєвих негараздів.

Сексуальна соціалізація молоді – це організований і цілеспрямований процес формування знань про проблеми статі, статеву мораль, сексуальне спілкування, поглядів і переконань, що забезпечують позитивне ставлення до представників протилежної статі і культуру статевої поведінки, реальним показником яких є практичні дії в міжстатевому спілкуванні і сексуальному житті, що відповідають нормам моралі. Її завдання, на думку І. С. Кона, полягає не в тому, щоб врятувати, вберегти людей від сексуальності, а в тому, щоб навчити їх управляти цією важливою стороною життя [55]. Таким чином, процес сексуальної соціалізації спрямований на досягнення певного рівня сексуальної культури і, на відміну від ґендерної соціалізації, передбачає підготовку сексуального партнера.

Процес сексуальної соціалізації здійснюється в двох формах: опосередкована сексуальна соціалізація і безпосередня сексуальна соціалізація. За умови опосередкованої сексуальної соціалізації формування певного рівня сексуальної культури здійснюється за рахунок пасивної адаптації дітей і молоді до організації їх життя, навчання й побуту, моральних установок суспільства, типової сексуальної поведінки оточуючих, що детермінується різними факторами.

Під безпосередньою сексуальною соціалізацією розуміють активну інтеграцію та адаптацію особистості до нормальної для даного суспільства сексуальної поведінки під цілеспрямованим впливом певних соціальних структур. Це багатопланова, систематична, цілеспрямована й скоординована діяльність з набуття знань, отримання навичок, засвоєння норм і цінностей сексуальної культури. Вона виконує наступні функції:

1. Формуючо-розвиваюча. Починаючи з народження дитини йде формування сексуальної ідентифікації, в процесі якої індивіди усвідомлюють себе чоловіками чи жінками, закріплюються біологічно зумовлені особливості психосексуального розвитку, проявляються відхилення чи аномалії в поведінці.

2. Мобілізуюча (стимулююча). Під впливом суб’єкта інституційної соціалізації об’єкт „переробляє” вплив зовнішнього середовища, досягаючи відповідності своєї поведінки прийнятим нормам, традиціям і