Важливий вплив на навчання та виховання дітей має те середовище, в якому проживає учень. Адже географічне розташування населеного пункту, рівень його культури, економічного стану, домашній побут, соціальне становище батьків, мовне довкілля диктують дію принципу врахування регіонального, місцевого й домашнього мовного середовища. Саме тому корисним буде використання на уроках мови краєзнавчого матеріалу, місцевого діалекту, адже це теж надзвичайно цінні історичні пам'ятки української мови, джерело збагачення й відображення місцевого колориту життя українців, барвистості й розмаїтості барв рідного слова.

Досить важливим буде той урок, на якому враховано, окрім усіх названих вище, принципів виховуючого навчання.

Вважаємо, що за умови, коли словесник користується авторитетом, усвідомлює свою суспільну роль і знає, якими слід виховувати своїх учнів, то у процесі викладання української мови таких можливостей чимало. Найперше – це дидактичний матеріал, зокрема фольклор, який сприяє засвоєнню шляхетних традицій, норм християнської моралі, забезпечує духовно-моральне, національно-патріотичне, трудове й інтелектуальне виховання. Крім того, художня творчість українського письменства, завдяки якій ми виховуємо найкращі загальнолюдські моральні якості. Думки, до яких учитель хоче прихилити дитячі душі, мають бути прийнятними для них. Так, патріотичні ідеї варто опредмечувати у такі зрозумілі дітям поняття, як "материнська мова", "рідний край", "наймиліший куточок", "материнська колисанка".

Внаслідок цього вчитель-словесник повинен збагачувати дидактичну скарбницю, чи то складаючи відповідні речення, чи то скрупульозно добираючи їх з різних джерел. Адже наш світ врятувати можуть доброта, любов до ближнього, краса. Слід розкривати дітям красу природи, прищеплювати любов до фольклору, материнської пісні, мови, історії, географії, літератури, до землі батьків, розкривати красу людської душі [17].

Завдяки багатовіковій педагогічній практиці виробились різні типи уроків мови, що покликані осягнути принцип розвитку мовлення й мислення учнів. Адже благодатним виховним матеріалом є тексти творчих робіт, диктантів. Досить важливо, щоб їх тематика, дійсно, викликала загальний інтерес, спонукала до творчості. Предметом уваги може стати цікава подія з історії України, крилатий народний вислів, повчальний випадок із життя, свято рідної мови, певні події, у яких брали участь самі діти. Так, після екскурсії диктант чи. переказ будується на матеріалі про цей захід. Відзначення українських народних і християнських свят теж облагороджують душі та збагачують мовлення.

Отже, суть новаторського підходу до альтернативної методики української мови полягає в тому, щоб повернутися своїм розумом, серцем і душею до основ духовності та творити абсолютно нову методику української мови, адекватну українській національній школі. Навчимо учнів шанувати рідне слово, горнутися до всього християнського, українського, пишатися тим, що вони українці

2.2. Характеристика сучасних підходів до вивчення рідної мови

Істотним кроком у напрямку більш послідовного засвоєння учнями елементів змісту мовної освіти (знань про мову і мовлення, мовних і мовленнєвих умінь і навичок, досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу) є створення нової програми з української (рідної) мови для 5_класів з урахуванням вітчизняного законодавства в галузі освіти та результатів сучасних вітчизняних і зарубіжних психолого-педагогічних і методичних досліджень, зокрема Рекомендацій Ради Європи.

Відзначимо, що в програмі враховано, по-перше, високий державний статус української мови і відповідні державотворчі суспільні функції, згідно з якими вона є визначальною ознакою нашої держави, скарбницею неповторних культурних надбань нації і людства, засобом міжособистісного і міжнаціонального спілкування, єднання громадян України в суспільно-історичну спільноту. По-друге, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний розвивальний і виховний вплив на учнів, сприяти формуванню національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, готової до активної, творчої діяльності в усіх сферах життя демократичного суспільства. Укладачі програми виходили з необхідності переходу від авторитарної до гуманістичної педагогіки, що полягає в заміні авторитарних методів впливу на учня методикою партнерського співробітництва вчителя й учня в досягненні прийнятої ними освітньої мети. А отже, добір навчального змісту й організація навчання української мови повинні здійснюватися на основі поєднання особистісно орієнтованого, комунікативно-діяльнісного, соціокультурного підходів. Так, у нинішніх умовах базової і старшої школи домінуючою має стати особистісна орієнтація навчання, яка передбачає забезпечення оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня, врахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у вивченні мови, самопізнання і саморозвитку.

Комунікативно-діяльнісний підхід означає вивчення мови як засобу спілкування і здійснюється у процесі взаємопов'язаного і цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів – аудіювання (слухання-розуміння), читання, говоріння й письма, а робота над мовною теорією, формування знань та вмінь з мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення; передбачає широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм організації навчального процесу [9].

Соціокультурний підхід передбачає вивчення мови крізь призму народознавства і створеної українцями оригінальної і яскравої культури, що збагачує загальнолюдську культуру, поєднання й переробку вивчених з інших предметів відомостей про світ в особистісний погляд на життя, своє місце в ньому, в переконання.

Отже, такі підходи потребують створення та використання нових педагогічних технологій, особливо в період переходу до 12-річної школи, який об'єктивно вимагає переведення освітнього процесу на технологічний рівень. Суть педагогічних технологій полягає у попередньому проектуванні процесу навчання з урахуванням дидактичних цілей і заданого рівня засвоєння. На відміну від методичних розробок