Де доречно. Також використовую на уроках мови та літератури елементи народознавства. Не може бути повноцінною людиною той, хто не знає національних звичаїв, традицій, адже національне є частиною загальнолюдського.

Найчастіше елементи народознавства застосовувала на уроках літератури під час вивчення розділу “Загадково прекрасна і славна давнина України”. Саме в цьому розділі містяться твори, що розгортають перед школярами цікаві сторінки національної минувшини, знайомлять із духовною історією рідного народу, народної творчості. І тому ці твори мають потужний виховний потенціал, плекають у наших дітях кращі людські якості, сприяють комплексному розвиткові особистості шестикласника.

По-своєму підходжу до трактування художніх творів та образів – персонажів. Оскільки у світі немає жодної людини лише з позитивними та негативними рисами. Тому разом з учнями знаходимо позитивні риси у негативних героїв і навпаки. Урок проходить у вигляді дискусії. На уроці учні висловлюють власні погляди й думки, відстоюють їх.

Головним завданням вчителя словесника в середній школі стає підготовка розумного, кваліфікованого, знаючого учня, компетентного у всіх розділах як мови так і літератури.

Але в суспільстві ми живемо і взаємодіємо не як учні і вчителі, а як люди, тож і готувати в школі дитину треба не як носія професійних рис і компетентності, а як людину. Як Людину! І рідних дітей та онуків хочемо бачити не лише добре освіченими, а передовсім добрими, здоровими морально, духовно, фізично.

Тож нехай ліпше дитина менше орієнтуватиметься у тонкощах правопису, поетики, стилістики, генетики, помилятиметься у визначенні літературного стилю чи напряму (це все суто фахова інформація, потрібна за великим рахунком, лише спеціалістам у цій галузі), але навчається розпізнавати добро і зло. Значно важливішими є світоглядна спрямованість дитини, повнота й багатство її внутрішнього світу, рівень моральності, сформованість етичних засад буття.

А оптимальним, найприйнятнішим для школи, суспільства, держави, напевне слід усе-таки визнати компромісний підхід, який передбачає глибоке осягнення учнями української мови та літератури, але не заради вивчення цих предметів, а заради духовного, морального, творчого, інтелектуального й емоційного зростання школяра. Такий підхід і потребує змін у методиці вивчення рідної мови та літератури, докорінного переорієнтування на її особистісно-спрямовані освітні технології.