Декомпозиція цілі пов’язує цілі з засобами їх досягнення. Це центральна задача системного аналізу. Дерево цілей представляє собою впорядковану ієрархію цілей, яка характеризує їх підпорядкованість і внутрішні взаємозв’язки.

При побудові дерева цілей для соціально-економічних систем, як правило, виходять із наступних положень:—

цілі системи вищого рівня не є простою сумою цілей, розташованих нижче систем;
— мета об’єкту кожного рівня ієрархії обумовлюється рівнем, що знаходиться вище;
— цілі вищого ступеня ієрархії досягаються лише в результаті реалізації підцілей, на які вона розкладається в дереві цілей;
— підцілі є засобами досягнення безпосередньо пов’язаних з ними вищестоящих цілей і в той же час самі виступають як цілі по відношенню до попередньої нижчої ступені ієрархії;
— при переході від цілей до підцілей, вони набувають все більш конкретний і детальний характер, необхідні для реалізації цілей засоби можна розглядати лише на нижчих рівнях дерева цілей;
— все дерево цілей є єдина, але деталізована мета аналізованої системи;
— для кожної конкретної підсистеми великої й складної системи мета має складний характер та не може бути визначена однією конструкцією (наприклад, показником), а лише взаємопов’язаним комплексом;
— на кожному рівні системи відбувається переформулювання цілей, в результаті визначаються прості однофункціональні цілі й цілі конкретних заходів;
— мета тієї чи іншої підсистеми не повинна бути заперечувальною по відношенню до цілей інших підсистем даної системи, що забезпечується дією критерію, який, крім того, направляє на найбільш ефективний шлях досягнення мети «своєї» підсистеми [3, с. –39].

Відповідно до вищевикладеного, стає можливим сформулювати дерево цілей розбудови системи вищої освіти в Україні.

На рис. 1 відповідно побудовано узагальнене дерево цілей для даної системи [6, ].

Основна мета реформування системи освіти і науки може бути сформульована як створення національної системи освіти на нових законодавчих та методологічних засадах, досягнення принципово нового рівня якості підготовки фахівців, збереження досягнень минулого та одночасне приведення системи у відповідність із нинішніми економічними можливостями і потребами держави, з необхідністю зміцнення і розвитку демократії.

Аналіз цілей показує, що розбудова системи включає в себе 5 рівнів декомпозиції, які характеризуються наступним чином:

1 — основна мета реформування системи освіти науки;
1.1 — інтеграція системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні та розвитку досягнень і традицій української вищої школи;
1.1.1 — адаптація системи вищої освіти до Європейського простору;
1.1.1.1 — побудова системи освіти на основі двох циклів (бакалаврів та магістрів);
1.1.1.1.1 — неперервність процесу освіти (протягом усього життя людини);

1.1.1.2 — адаптація до потреб та вимог стабільних, мирних і демократичних суспільств та розвитку наукових знань;
1.1.2 — сприяння мобільності пересування студентів;
1.1.2.1 — вихід освітнього процесу за межі конкретного навчального закладу;
1.1.2.1.1 — створення системи кредитів;
1.2 — доступність і конкурентоспроможність здобуття вищої освіти для кожного;
1.2.1 — професійна орієнтація у якості ведучої складової індивідуалізації навчання;
1.2.2 — використання інноваційних педагогічних технологій для формування здатності працювати з людьми;
1.2.2.1 — використання особистісно орієнтованих технологій у підготовці студентів до виконання управлінських функцій;
1.2.2.2 впровадження рефлексивно-інноваційних методів розвитку студентів;
1.2.2.2.1 організаційно-ділові ігри;
1.2.2.2.2 — психологічні практикуми;
1.2.2.2.3. — тренінги.
1.2.2.2.4. — стажування і практика.
1.2.3 — підвищення рівня педагогічної майстерності викладачів;
1.2.4 — навчання студентів як за державним замовленням, так і на контрактній основі;
1.2.3.1 — система підвищення кваліфікації у вищій школі з метою оволодіння сучасними інноваційними педагогічними технологіями;
1.3 — розв’язання проблеми стабільності та обґрунтованого фінансування вищих навчальних закладів є одним з актуальних питань функціонування системи освіти;
1.3.1 — удосконалення механізму залучення до сфери вищої освіти різних позабюджетних ресурсів;
1.3.2 — формування бінарної системи фінансування;
1.3.3 удосконалення нормативно-правової бази, перегляд економічних важелів впливу держави на систему вищої освіти;
1.3.1.1 — надання другої вищої освіти;
1.3.1.2 — навчання на підготовчих курсах, платне консультування з навчальних дисциплін, перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів, надання другої вищої освіти, поглиблене вивчення дисциплін поза навчальним планом, додаткові заняття з відстаючими студентами тощо;
1.3.2.1 — формування кошторису державного фінансування;
1.3.2.2 — формування бюджету власної господарської діяльності;
1.4 — якість освіти — забезпечення необхідного рівня підготовки спеціалістів, що здатні до ефективної професійної діяльності, до швидкої адаптації в умовах науково-технічного прогресу, що володіють технологіями у своїй спеціальності, вмінням використовувати отримані знання при розв’язанні професійних задач;
1.4.1 — регіоналізація вищої освіти;
1.4.2 — поширення технічної освіти;
1.4.3 — висока якість і повна доступність підручників для вищих шкіл;
1.4.3.1 — об’єктивні вступні іспити;
1.4.3.2 — значна увага до створення і масового поширення науково-популярної і фахової літератури;
1.5 — формування культурної свідомості у процесі інтеркультурної освіти і виховання як прояву комунікативної раціональності, що є цілісним стійким соціально-психологічним утворенням, включає толерантність, повагу до інших поглядів, культур, релігій, вміння спілкуватися й адаптуватися в полікультурному середовищі.
1.5.1 — інтелектуалізація навчального процесу в сучасній вищій школі.
1.5.1.1 — спрямованість освіти на використання новітніх інформаційних технологій;
1.5.1.2 — розвиток інноваційних форм освіти;
1.5.1.2.1 — електронні бібліотеки;
1.5.1.2.2 — глобальна мережа Інтернет;
1.5.1.2.3 — теленавчання;
1.5.1.2.4 — телематична освіта;
1.5.2 — відтворення робочої сили вищої кваліфікації;
1.5.3 — моніторинг і аналіз стану, тенденцій і динаміки наукової діяльності;
1.5.4 — гуманізація та гуманітаризація освіти.

Таким чином, використання системного підходу до розбудови вищої освіти в Україні дозволяє конкретизувати заходи щодо вирішення проблем освітньої галузі.

Література

Гусаков А.А. Системотехника строительства. — М., . — 440с.

Мамиконов А.Г. Основы построения АСУ. — М., . — 284с.

Рыбальский В.И. Системный анализ и целевое управление в строительстве. — М., . — 192с.

Ушацкий С.А. Выбор оптимальных решений в управлении строительным производством. — М., . — 236 с.

Гвишиаши Д.М. Материалистическая диалектика — философская основа системных исследований. В кн.: Системные исследования. — М., . — С. –28.

Панченко І. До питання про проблеми регіонального розвитку вищої освіти // Вища освіта України. — 2002. — №4. — С.  — .

Кучма Р. Фінансовий механізм системи вищої освіти // Вища освіта України. — 2002. — №4. — С.  — .