Шкільний курс мови характеризуються підвищенням його наукового рівня, встановленням оптимального співвідношення між теорією і практичним засвоєнням учнями програмового матеріалу, формування умінь і навичок усного й писемного мовлення.

Вивчення мови невіддільне від розвитку усного і писемного мовлення учнів, передбачає збагачення їх словника, оволодіння нормами літературної мови на всіх рівнях, формуванням в школярів умінь і навичок зв'язного викладу думок. Саме тому в початковій школі провідним принципом навчання виступає розвиток мовлення молодших школярів.

Розвинене мовлення людини – не тільки форма думки, а й сама думка, проводар мислення, свідомості, джерело пам'яті. Створені за допомогою мови образи, описи подій, якостей, властивостей, найрізноманітніших виявів життя людей є вищим актом пізнавальної діяльності людини, "Мовна поведінка, – пише І.О. Синиця, – як частина загальної поведінки людей, свідчить як про рівень розумово-го розвитку, так і про рівень їх виховання. Вона репрезентує людину в цілому" [25, 22].

Виконання найрізноманітніших усних і писемних вправ у процесі вивчення мови виховує наполегливість, увагу, активність, самостійність. "Крім того, в руках педагога слово, – писав В.О. Сухомлинський, – є могутнім засобом, здатним піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадську гідність" [4, 20].

Спроби вивести методичні принципи із закономірностей природного процесу засвоєння рідної мови належать Ф.Т. Буслаєву, І.І. Срезневському, К.Д. Ушинському. Так, Ф.І. Буслаєв писав, що рідна мова дитини розвивається за законами самої природи. І навчання мови слід будувати на основі поступового розвитку природженого хисту слова. Талановитий методист пропонував учителеві стежити за ходом самої природи, безумовно підпорядковуючи їй предмет, що викладається [9, 62].

К. Ушинський говорив про загальнодидактичні принципи у навчанні мови. Вказував, що робота з розвитку мовлення повинна бути по можливості самостійною, полегшеною використанням наочності, систематичною, усною і письмовою. Розпочата К. Ушинським традиція була сприйнята вітчизняними методистами. У допрацьованому і систематизованому вигляді вона лягла у зміст програми з української мови.

Розвиток мовлення розглядається як основоположний, провідний принцип, що пронизує і об'єднує усі без винятку сторони мовленнєвої діяльності учнів.

Джерелом мовленнєвого розвитку слугують: спілкування в повсякденному житті з ровесниками та дорослими, спостереження за навколишньою дійсністю, художня література та періодична преса для дітей, усна народна творчість, дитячі програми радіо та телебачення, діафільми, ігрова діяльність [8, 20].

Навчальна мовленнєва діяльність включає роботу з удосконалення звуковимови; збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу, формування граматичного ладу мовлення, заучування напам'ять невеличких віршів, потішок, скоромовок, дитячих пісеньок, загадок, прислів'їв; формування діалогічного та монологічного мовлення.

Складова частина програм з рідної мови з розвитку зв'язного мовлення має формувати у школярів уміння логічно і граматично правильно, з елементами виразності усно передавати почуте, побачене, пережите, прочитане. Щоб сформувати у дітей певні елементарні рівні монологічного та діалогічного мовлення, програма передбачає проводити значну роботу спочатку над умінням дітей відповідати на запитання і ставити їх перед однокласниками, учителем; правильно, емоційно сприймати мовлення дорослих і однолітків. Слід також навчати дітей використовувати в діалогічному мовленні виразні засоби: жести, міміку, інтонації запитання, відповіді, захоплення, подиву, прохання, суму, страху, задоволення тощо [10, 77].

Існуюча програма середньої загальноосвітньої школи реалізується певною мірою через систему діючих та альтернативних підручників, посібників з української мови. У підручниках подана система тренувальних вправ, виконання яких як у класі, так і вдома покликане виробити в учнів уміння й навички високої мовної культури. Підручники побудовано відповідно до найголовніших дидактичних вимог [20], адже вони:

1) побудовані у повній відповідності до програм кожного року навчання;

2) забезпечують виховні вимоги, розвивають логічне мислення, виховують любов до мови;

3) теоретичний матеріал подано у повній відповідності до вимог мовознавчої науки, у чіткій системі із врахуванням вікових особливостей відповідного класу;

4) дидактичний матеріал, як правило, зібраний з кращих зразків різних стилів української літературної мови;

5) велику увагу приділено збагаченню лексики учнів і розвитку зв'язного мовлення в процесі вивчення всіх програмових тем курсу;

6) реалізовано принцип взаємозв'язку і наступності між виучуваними розділами і темами між класами; забезпечено систематичне повторення матеріалу.

Важливе значення для вчителя в розвитку мовлення молодших школярів мають і посібники, що подають дидактичний матеріал з української мови для різних класів. Вони допомагають урізноманітнити систему тренувальних вправ, організувати індивідуальну й колективну роботу. У цьому аспекті слід розглядати і значення збірника вправ і завдань та методичних посібників, що вміщують і тренувальні вправи та ігри.

Нерозробленість проблеми в методичному аспекті виявляється у відсутності чітких рекомендацій щодо опрацювання лексико-граматичного матеріалу в органічному взаємозв'язку з розвитком мовлення учнів. У результаті цього одержувані молодшими школярами відомості з граматики недостатньо спрямовуються в русло удосконалення мовленнєвих умінь і навичок.

Питанням розвитку мовлення школярів приділяли багато уваги психологи, мовознавці, методисти (О.О. Леонтьєв, В.С. Мухіна, І.О. Синиця, Г.Н. Ушакова; В.І. Бадер, Л.О. Варзацька, М.Р. Львов, В.Я. Мельничайко, Г.П. Рамзаєва, Г.О. Фомічева та ін.).

Вони розглядають розвиток мовлення з педагогічної точки зору, їх цікавлять труднощі, що виникають при оволодінні мовленням учнями, педагогічні умови і засоби впливу на процес формування мовленнєвих умінь і навичок школярів. Спираючись на дані методичної науки, а також на дані психолінгвістики, методисти розробляють питання про те, чому і як треба вчити дітей, щоб навчити їх повноцінно спілкуватися.

Мова і мовлення є продуктом культури і невід'ємною її складовою. Саме мова сформувала людину як особистість і творця культурних цінностей. Формуючи людину в плані духовному,