і реалізації принципу наочності розглянемо психолого-педагогічні закономірності, на яких він повинен базуватися (Л.В. Занков, В.І. Зикова, Н.Г. Казанський, Є.М. Кабанова-Меллер, Н.Н. Менчинська, Л.М. Фрідман та ін.).
Насамперед слід чітко розрізняти чуттєвість ознак і властивостей та їх наочність. Розглянемо, у чому їх суть? Чим вони відрізняються? Як проявляються у процесі навчання і впливають на його організацію?
Чуттєвість ознак і властивостей об'єкта – це можливість пізнання їх суб'єктом безпосереднього сприймання органами чуття.
Потрібно наголосити, що не всі ознаки і властивості можуть бути пізнані простим спостереженням. Вони для свого виявлення вимагають певних дій з об'єктами. Тому одні такі ознаки і властивості виявляються під час практичних робіт, а інші – під час проведення дослідів. Отже, у процесі навчання безпосереднє чуттєве пізнання дітей здійснюється як шляхом спостережень, так і в процесі дослідів, практичних робіт, як передумови цілеспрямованого сприймання.
Безпосереднє чуттєве сприймання об'єктів навколишнього світу обмежене різними причинами. Зокрема, можливостями органів чуття людини, які мають певний діапазон відчуття. Також віддаленістю предметів, явищ, подій у просторі і часі. У зв'язку з цим виникає необхідність в опосередкованому чуттєвому пізнанні. Воно може здійснюватися за допомогою:
а) відповідних приладів, які розширюють можливості відчуття людини (у природознавстві – це термометр, компас, гномон та ін.);
б) кінофільмів, звукозаписів, телепередач, фотографій, картин, які дозволяють сприймати об'єкти, що віддалені у часі й просторі;
в) моделей, що відображають зв'язки й відносини у природі, які чуттєво не сприймаються.
На відміну від чуттєвості, яка є якістю реального об'єкта, наочність – це особливість образу, створеного у свідомості суб'єкта. Наочність є показником того психічного образу, який створений суб'єктом у результаті процесів відчуття і сприймання. Тому образ реально існуючого об'єкта може бути не наочним і, навпаки, цілком наочним буває образ предмета або явища, який реально не існує.
Якщо чуттєвість об'єкта не залежить від суб'єктивних особливостей учня, то наочність образу визначається: рівнем усвідомлення мети сприймання, рівнем знань, умінь і навичок та пізнавальними здібностями, інтересами, а також потребами і бажаннями бачити, чути, відчувати. Наочний образ може створюватися тільки у процесі активної цілеспрямованої діяльності школярів.
Реалізація цього принципу пов'язана із засобами наочності. Вони об'єктивно визначаються чуттєвістю ознак і властивостей об'єктів природи, часовим і просторовим розміщенням їх у навколишньому світі, часовою зміною стану предметів і явищ (зміна пір року і т. ін.) та змістом процесу навчання природознавства у початкових класах.
Принцип наочності втілюється через перелічені засоби, а також через актуалізацію чуттєвого досвіду, яким уже володіють школярі. У дидактиці перший вид називається зовнішньою, а другий – внутрішньою наочністю. Отже, наочний матеріал може сприйматися як під час самого уроку, так і до його проведення, наприклад, на екскурсіях та під час виконання домашніх випереджувальних завдань. У процесі вивчення природознавства застосовуються обидва названі види наочності, як у поєднанні, так і кожний самостійно.
Цілі використання засобів наочності у процесі навчання визначаються загальними дидактичними цілями етапу процесу навчання і конкретними дидактичними підцілями на кожному з етапів.
І. Постановка мети і завдань уроку:
для створення проблемної ситуації щодо всього змісту теми;
для визначення назви теми і завдань уроку;
для загальної мотивації діяльності учнів.
II. Засвоєння нових знань, умінь і навичок у кожній логічно завершеній частині змісту:
для актуалізації опорних знань та умінь;
для створення проблемної ситуації;
як джерело нових знань, тобто для створення образів і уявлень про об'єкти і явища природи;
як основа осмислення суті понять: аналізу, порівняння, виділення істотних ознак;
як основа осмислення змісту способу діяльності (дій і послідовності їх виконання);
як основа осмислення внутрішньопоняттєвих та міжпоняттєвих зв'язків і залежностей;
як основа для запам'ятовування і закріплення засвоєних знань;
як основа усвідомлення засвоєних знань і умінь у логічно завершеній частині змісту.
ІІІ. Систематизація, узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок:
для актуалізації засвоєних елементів знань;
як основа систематизації та їх узагальнення;
як основа осмислення внутрішньопоняттєвих і міжпоняттєвих взаємозв'язків між засвоєними елементами знань;
як основа усвідомлення сформованих знань, умінь і навичок у процесі оволодіння теми змісту.
IV. Застосування засвоєних знань та умінь:
для застосування знань шляхом виконання дій в матеріальній (матеріалізованій) і перцептивній формі;
для формування практичних умінь.
V. Перевірка засвоєних знань та умінь:
для актуалізації засвоєних знань;
як основа для логічної, послідовної розповіді;
для виконання практичних завдань з метою перевірки уміння застосовувати знання у різних видах практичної діяльності та рівня сформованості практичних умінь.
Засоби наочності служать для організації навчально-пізнавальної діяльності школярів. Вона буває репродуктивна і творча. Репродуктивна передбачає використання засобів наочності як джерела готової інформації, що здобувається учнями відомими їм способами діяльності під безпосереднім або опосередкованим керівництвом учителя. У процесі творчої. діяльності засоби наочності застосовуються під час пошуку способів розв'язання проблеми і як джерело нових знань. Міра самостійності дітей при розв'язанні проблеми може бути частково пошуковою (евристичною) та пошуковою (дослідницькою), що залежить від загальної і локальної готовності дітей до творчої діяльності.
Засоби наочності завжди поєднуються зі словом учителя. Ця проблема експериментальне вивчалась відомим дидактом Л.В. Занковим. Форми поєднання слова і наочності визначаються конкретними дидактичними задачами, підзадачами та пізнавальними можливостями дітей. Якщо засоби наочності виступають джерелом знань і діти самостійно здобувають знання, працюючи з об'єктом чи його матеріалізованою формою, то слово учителя спонукає до виконання необхідних дій із засобами наочності та до повідомлення учнями результатів своїх дій. Коли інформація надходить від учителя, засоби наочності застосовуються для ілюстрації, конкретизації або підтвердження окремих положень розповіді, їх пояснення. Під час встановлення внутрішньопоняттєвих чи міжпоняттєвих зв'язків засоби наочності служать основою для осмислення їх суті. У таких ситуаціях учитель керує розумовою діяльністю школярів. Крім