Реферат на тему:

Технології соціальної діагностики в процесі соціально-педагогічної діяльності. Технології управління в соціально-педагогічній діяльності

План

Зміст і характеристика соціально-педагогічної діагностики.

Загальні принципи діагностики в соціально-педагогічній практиці.

Рівні соціальної діагностики.

Методи соціально-педагогічної діагностики.

Сутність управління в соціально-педагогічній роботі.

Характеристика основних методів управління.

Методика колективного вирішення проблем в соціально-педагогічному управлінні: основні етапи і їх характеристика.

Соціальна діагностика – один з найважливіших компонентів технології соціально-педагогічної діяльності. Термін ”соціальна діагностика” набув широкого застосування починаючи з 20-30-х років ХХ століття. Під соціальною діагностикою розуміють точне з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, які виникли під впливом певних умов та в процесі існування клієнтів соціального обслуговування. Соціальна діагностика передбачає збір інформації про клієнтів і умови їх життєдіяльності, а також аналіз цієї інформації з метою розробки програми соціальної допомоги. Реальна оцінка та діагноз є основою для прийняття конкретних рішень. Практична соціальна діагностика використовується в найрізноманітніших сферах життя людини. Якщо соціальний педагог хоче зрозуміти вчинки клієнта, він почне із з’ясування причин відповідної поведінки, тобто мотивів, в основі яких найчастіше лежать потреби. Серед основних потреб людини можна виділити:

біологічні (фізіологічні, статеві, орієнтувальні і т.д.);

матеріальні (одяг, їжа, житло і т.д.);

соціальні (трудові, пізнавальні, комунікативні і т.д.);

духовні (моральні, естетичні, релігійні).

Незадоволені потреби породжують в подальшому соціальні проблеми.

Основні правила діагностування соціальних проблем сформулював видатний російський учений В.І.Вернадський:

- аналіз проблеми повинен бути детальним;

- в процесі діагностування необхідно виділяти із часткового загальне;

- будь-яке явище повинне досліджуватися історично та комплексно, у взаємозв’язку з іншими явищами;

- під час дослідження потрібно завжди давати відповідь на запитання “чому”?

- уся зібрана інформація повинна бути науково обґрунтованою;

- під час роботи слід вивчати загальні закономірності наукового пізнання;

- усі дослідження повинні бути пов’язані із реаліями життя;

- в процесі дослідження слід вирішувати не лише назрілі проблеми, але і ті, що можуть виникнути у клієнта в майбутньому.

Виходячи із вищезазначеного, типовими завданнями соціальної діагностики є:

1) виявлення специфічних суспільно значимих якостей, особливостей розвитку і поведінки клієнта;

2) визначення ступеня розвитку різноманітних властивостей, їх кількісний і якісний показник;

3) проведення детального описування особливостей клієнта (у разі необхідності);

4) рангування специфічних властивостей клієнта.

Для уможливлення виконання даних завдань, тобто для того, щоб бути дійсно кваліфікованим спеціалістом в галузі соціальної діагностики, соціальний педагог повинен володіти науковими і практичними її основами.

Як відомо, людина являє собою єдність біологічного, духовного і соціального в межах єдиного цілого. Тому, в процесі соціальної діагностики враховуються дві основні групи факторів:

1) соціальні (зовнішні);

2) біологічні (внутрішні).

Соціальний діагноз може здійснюватись на рівні:

- суспільства в цілому (з метою з’ясування загальних тенденцій у розвитку того чи іншого явища);

- соціальної групи (класу, народності, колективу) чи територіальної спільноти;

- особистісному.

У ході встановлення соціального діагнозу соціальний педагог повинен керуватися наступними принципами:

1) конфіденційності;

2) наукової обґрунтованості;

3) об’єктивності;

4) ефективності;

5) корисності (відомий під назвою “Не нашкодь!”).

Технологія соціальної діагностики складається з наступних етапів:

- знайомство з клієнтом, визначення мети, виділення складу ситуацій, що підлягають діагностиці, параметрів ситуації, підбір основних показників чи критеріїв;

- вимірювання та аналіз показників;

- формулювання і оформлення висновків, заключень згідно діагнозу.

Для здійснення соціальної діагностики використовується величезна група методів. Усі вони повинні відповідати наступним вимогам:

1) валідність;

2) надійність;

3) однозначність;

4) точність;

5) простота у використанні;

6) доступність.

Серед основних груп методів соціальної діагностики виділимо наступні:

1) суспільні: інформаційне обстеження; соціально-історичне обстеження; інформативно-цільовий аналіз; соціальна картографія;

2) індивідуальні: спостереження; бесіда; соціометрія; експертна оцінка; моніторинг; тестування; анкетування; вивчення біографій та ін.

Важливим видом соціально-педагогічної діяльності є менеджмент соціальної сфери. Управління в соціально-педагогічній діяльності являє собою систематичний і цілеспрямований вплив на соціальну систему з метою вдосконалення і підвищення ефективності її функціонування.

Система соціального управління включає наступні складові:

А) механізм управління – цілі, засоби, методи, функції, принципи;

Б) структуру управління – кадри, техніку управління, організацію;

В) процес управління – органи управління, технологію, матеріальне забезпечення органів управління;

Г) раціоналізацію системи управління – впровадження досягнень науки в управління, оновлення кадрів, вдосконалення господарської системи управління.

Функції соціального управління:

1) загальні, властиві будь-якому суб’єкту управління (планування, організація, координація, контроль, регулювання, облік, аналіз);

2) спеціальні, властиві відповідній посадовій особі (керівнику установи, керівнику відділу, спеціалісту).

Технологія управління включає сукупність процесів (етапів):

- формулювання соціальної політики і рангування її у вигляді оперативних цілей;

- розробка програми (процес прийняття рішення) і керівництво її реалізацією;

- організація фінансування і забезпечення матеріальними і кадровими ресурсами;

- керівництво діями з налагодження взаємодії між різними спеціалістами чи організаціями;

- організація і контроль за роботою кадрів;

- виконання представницьких функцій і зв’язок з громадськістю;

- освіта, навчання і виховання;

- оцінка і впровадження інновацій з метою підвищення ефективності діяльності.

Одним із найважливіших етапів технології соціального управління є процес прийняття рішення. Найчастіше це відбувається шляхом (методом) “мозкового штурму”. Метод “мозкового штурму” передбачає використання таких правил:

- правильно обрати місце проведення і його обладнання;

- підібрати групи учасників (не більше 10-12 чоловік);

- ознайомити учасників з правилами: на критикувати, висловлювати якомога більше ідей;

- потурбуватись про розміщення учасників (за столом у формі U або V);

- звертати увагу на правильність формулювання проблем;

- не вмішуватись у дискусію;

- знати методику проведення групового заняття;

- раціонально використовувати час.

Важливо виділити наступні етапи проведення “мозкового штурму”:

1) характеристика проблеми, яка підлягає аналізу;

2) виявлення максимально можливої кількості її розв’язання;

3) вибір найбільш раціональних ідей для подальшого впровадження;

4) розробка альтернативних розв’язків проблеми.

У технологіях соціального управління використовуються такі методи (способи впливу на учасників управлінського процесу), як: загальнонаукові та конкретнонаукові методи пізнання, специфічні методи збору, аналізу та узагальнення інформації про взаємодію інтересів суб’єкта і об’єкта управління. Ці методи включають спеціалізовані методи анкетування, інтерв’ю,