3-а стадія – насиченням провідного типу діяльності при неможливості подальшої реалізації його потенціалів, що веде до актуалізації іншої сторони діяльності.

Соціальний розвиток йде від усвідомлення підлітком своїх соціальних можливостей, через становлення особових новоутворень, до прояву, зміцнення, якісної зміни соціальної позиції в результаті власної творчої діяльності.

У міру дорослішання у підлітка змінюються характер і особливості виділення себе в суспільстві, сприйняття суспільства, ієрархія суспільних зв'язків, змінюються його мотиви і ступінь їх адекватності суспільним потребам.

Центральним особовим новоутворенням цього періоду є становлення нового рівня самосвідомості, Я-концепції, що виражається в прагненні зрозуміти себе, свої можливості і особливості, свою схожість з іншими людьми і свою відмінність – унікальність і неповторність. Отроцтво характеризується перш за все підвищенням значущості Я-концепції, системи уявлень про себе, формуванням складної системи самооцінок на підставі перших спроб самоаналізу, порівняння себе з іншими [13, 28].

Підлітком вирішується не просто завдання заняття певного місця в суспільстві, але й проблема взаємостосунків, визначення себе в суспільстві і через суспільство, тобто вирішується завдання особового самовизначення, прийняття активної позиції відносно соціокультурних цінностей і тим самим визначення сенсу свого існування. Причому дослідження Д.І.Фельдштейна показують, що певний рівень соціальної зрілості випереджає інтелектуальний розвиток підлітка.

Згідно з концепцією А.В.Петровського, розвиток особистості людини можна представити як процес входження в суспільно-історичне буття: представлене в житті людини, її участь у діяльності і спілкуванні різних груп, в яких вона освоюється і які активно освоює, тобто як процес входження в нове соціальне середовище й інтеграції в ній, міра стабільності цього середовища різна, тому необхідно побудувати 2 моделі розвитку особистості [42, 213]. 1-а модель розрахована на відносно стабільне соціальне середовище, 2-а – на становлення особистості в середовищі, що змінюється.

Етапи розвитку особистості у відносно стабільній спільності називаються фазами розвитку особистості.

1 фаза – адаптація – засвоєння діючих у спільності норм і оволодіння відповідними формами і засобами діяльності.

Наприклад, підліток, що потрапив у нову для нього компанію хлопців, спочатку прагне нічим не виділятися, засвоює прийняті в ній норми спілкування, лексики, стиль одягу, загальноприйняті інтереси і смаки – він адаптується.

2-а фаза – індивідуалізація – пошук засобів і способів для позначення своєї індивідуальності.

Справившись з труднощами адаптації, підліток починає усвідомлювати, що він як особистість втрачає себе, оскільки інші не можуть в ньому розгледіти індивідуальності. І підліток шукає засоби і способи для позначення своєї особистості (спорт, успіхи, "бувалість" у відношенні між статями, сміливість і т.д.).

3-а фаза – інтеграція – спільність схвалює і культивує лише ті індивідуальні особливості особистості, які відповідають її цінностям і т.д.

Колектив, придивляючись до особливостей підлітка, підтримує лише ті, які сприяють успіху спільної діяльності. Відбувається інтеграція особистості в спілкуванні.

Розвиток особистості підлітка відбувається в умовах розвитку групи (вчителі-предметники, спільна трудова діяльність, дружні компанії і т.д.), статевого дозрівання, суттєвої перебудови організму, нерівномірне протікання для хлопчиків і дівчаток темпу розвитку створює усередині класу дві статево-вікові групи.

Різноманіття завдань у різних видах діяльності веде до диференціації школярів, які створюють у одному випадку просоціальні групи (як результат роботи в громадських організаціях, турпоходах, спортивних секціях і т.д.), а в другому – асоціальні групи, які гальмують, а іноді і спотворюють розвиток особистості.

Таким чином, слід ще раз підкреслити, що підлітковий період є одним з найскладніших етапів розвитку особистості. Це зумовлено як фізіологічними змінами в організмі підлітка, так і особливостями соціальної ситуації розвитку.

Висновки

Дослідивши теоретичні проблеми педагогічного вивчення шкільної соціалізації, можна зробити наступні висновки:

1. Вивченням процесу соціалізації особистості на різних етапах розвитку суспільства займалися багато учених. Серед них З.Фрейд, Ж.Піаже, Б.Г.Ананьєв, Б.П.Паригін, С.Л.Рубінштейн, К.А.Альбуханова-Славська, І.С.Кон, Д.І.Фельдштейн, М.В.Демін, Н.П.Дубініна, А.Ф.Поліс. Кожний з них відповідно до своєї концепції давав різні визначення поняття "соціалізація". У психологічному словнику дається наступне визначення: "соціалізація – це еволюційний процес, з орієнтацією на підсумок оволодіння і відтворення суб'єктом соціального досвіду, який сам суб'єкт здійснює в чинниках комунікації, в індивідуальній діяльності".

2. Соціалізація особистості на індивідуальному рівні включає ряд процесів:

3. Пошуки теоретичного осмислення зв'язку індивіда і суспільства в західноєвропейській і американській філософській і психолого-педагогічній науці відносяться до початку XX століття. Вони велися як з позиції суб'єктивного ідеалізму, коли суспільство розумілося як сума індивідів, а суспільна свідомість як "спроектована і збільшена індивідуальна свідомість", так і з позиції об'єктивного ідеалізму, при якому суспільство проголошувалося соціальним організмом, що не зводиться до сукупності свідомості осіб, а виступаючим у формі колективних уявлень, які володіють імперативною силою відносин до індивіда.

4. Класифікацію існуючих в західній науці концепцій соціалізації варто проводити все-таки не за основоположними філософськими і психологічними школами і течіями, а на основі того, як прихильники того або іншого напряму уявляють собі цілі і суть соціалізації, модус поведінки особистості, який вона покликана формувати.

5. Дослідники М.В.Демін, Н.П.Дубінін і А.Ф.Поліс розглядають соціалізацію як процес соціальної еволюції людини, в якій відбувається вирішення суперечності між біологічним і соціальним через перетворення біологічного. Такий підхід цілком правомірний, оскільки людина детермінована суспільством на різних рівнях своєї взаємодії з навколишнім світом, і соціалізація виявляється вельми різноманітно.

6. В Україні процес соціалізації ускладнений, з одного боку, радикальним реформуванням суспільного життя, революційною ломкою всього соціального устрою,