Тому вельми цінно, що у вітчизняній філософії і психології одночасно складалася дуже важлива для концепції соціалізації фундаментальна ідея про особистість як про індивідуальний рівень суспільного буття. Ця позиція, глибоко розроблена К.А.Абульхановою-Славською, ґрунтується на теоретичній спадщині С.Л.Рубінштейна. Аніскільки не зменшуючи значення зовнішньої детермінації особистого життя людини, вона стверджує, що поза проявами самої людини як суспільного суб'єкта неможливо зрозуміти цю детермінацію [2, 216] .

Особисте життя людини має єдині для всіх аспекти, проблеми, але спосіб їх рішення глибоко індивідуальний, оскільки особистість – це завжди суб'єкт життєдіяльності. Іншими словами, як вважає К.А.Абульханова-Славська, психологія підійшла до розробки своєрідної "психологічної теорії відносності": людина сприймає не стільки те, що є в навколишньому його світі, скільки те, що для неї особисто актуальне і значуще.

Важливе місце в розробці вітчизняної філософсько-психологічної концепції соціалізації займають теоретичні роботи І.С.Кона. Він досліджує проблему соціалізації і як філософ, і як соціальний психолог, і як етнограф, що дає можливість визначитися в одному з складних і принципових питань – в питанні про співвідношення процесів цілісного формування особистості. І.С.Кон стверджує: "Багатозначний термін "соціалізація" позначає сукупність всіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює і відтворює певну систему знань, норм, цінностей, що дозволяють йому функціонувати як повноправний член суспільства. Соціалізація включає не тільки усвідомлені, контрольовані, цілеспрямовані дії (виховання в широкому сенсі слова), але й стихійні, спонтанні процеси, що так чи інакше впливають на формування особистості" [26, 21].

І.С.Кон переконливо обґрунтовує взаємозумовленість процесів розвитку, соціалізації, виховання, освіти і автономізацію процесу соціалізації. Причому у міру розвитку суспільства, зростання ступеня його індустріалізації і урбанізації збільшується число інститутів і агентів соціалізації, зростає відособлення окремих аспектів і функцій соціалізації.

Крім того, І.С.Кон з'явився блискучим популяризатором поглядів відомого американського етнографа Маргарет Мід. Її вчення про взаємозв'язок темпів суспільного розвитку і характеру міжпоколінних відносин, які відображаються в пануючому типі сімейної організації, зіграло важливу роль в осмисленні педагогічних основ процесу соціалізації [26, 174] .

Корінна зміна самої природи міжпоколінних відносин диктувала необхідність перегляду організації цих відносин, а це значить – і теоретичних концепцій соціалізації і виховання.

Вітчизняна соціальна психологія вже в 70-і роки робила достатньо переконливі спроби пояснити механізм соціалізації. У цьому процесі особистість відчуває формуючу дію всіх стихійних і цілеспрямованих впливів її макро- і мікросередовища і, не перестаючи бути об'єктом різноманітних соціальних дій, поступово розширює свої можливості в якості суб'єкта свідомої творчої діяльності. У цій позиції суб'єкта діяльності особистість весь час як би розширює свої безпосередні і опосередковані зв'язки з різними сторонами і проявами середовища, співвідносить себе з нею. Активність поведінки людини в соціальному середовищі передбачає реалізацію внутрішніх регуляторів поведінки. Ці регулятори дозволяють їй, залишаючись самим собою, співвідносити себе з різними об'єктами дійсності, визначають різноманітні відносини до них і цілеспрямована поведінка. Така система регуляторів поведінки складається тільки в тому випадку, якщо людина, розвиваючись в соціальному середовищі, "оцінно інтеріоризує" зміст, запропонований соціальним середовищем. Сформованість системи внутрішніх регуляторів Б.Г.Ананьєв розглядав як "психологічний ефект соціалізації", як показник "міри і глибини".

Включеність людської особистості в соціальну дійсність має складну структуру і обумовлена багатьма чинниками. Ідеально особистість здійснює вибір своєї лінії поведінки всередині себе, в процесі мотивації, в свідомості. При цьому вона змушена зіставляти зовнішнє і внутрішнє, суб'єктивне і об'єктивне. Вирішальним в цьому процесі є збіг або незбіг (суперечність, конфлікт) зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного. У соціологічному і соціально-психологічному плані мотивація визначається системою цінностей. У різні вікові періоди становлення особистості мотивація має для людини свої домінантні особливості, проте вона зберігає їх впродовж всього життя.

Таким чином, видатні вітчизняні психологи вже приходили до висновків про суперечності в самих основах соціального життя, про неправомірність заперечення того, що особистість, яка росте, не просто відчуває потребу, а постійно прагне бути активним суб'єктом власного життя. Соціалізація і виховання повинні не стримувати, а навпроти, допомагати дітям, проявляти свою унікальність в нормативній поведінці [2, 112]. При цьому важливо враховувати, що протікання процесу соціалізації на різних вікових етапах розвитку особистості відбувається по-різному. Тому при вивченні цієї проблеми слід особливу увагу звертати на вікові особливості кожного періоду.

Розділ 3. Особливості соціалізації учнів середньої школи

3.1. Аналіз процесу соціалізації учнів середньої школи

В Україні процес соціалізації ускладнений, з одного боку, радикальним реформуванням суспільного життя, революційною ломкою всього соціального устрою, зростанням напруженості, конфліктності соціальних відносин, а з іншого – зняттям старих ідеологічних і політичних заборон на освоєння соціокультурних, духовно-ідеологічних орієнтацій. Ситуація ускладнюється ще і тим, що в Україні йде реформування системи освіти, змінюються програми навчання з базових спеціальностей, особливо соціально-гуманітарного профілю, формуються нові вимоги держстандартів, розширюється практика організації освіти. Вводиться багаторівнева підготовка кадрів, нова система їх атестації, підвищення кваліфікації, перепрофілювання.

В зв'язку з цим важливо уточнити поняття "соціальна освіта", визначити контекст його вживання в сучасних умовах. До середини 90-х років в Україні склалася традиція вживання цього терміну, з одного боку, в широкому сенсі, для позначення змісту і форм навчання наукам про людину і суспільство, а з іншого – затвердилася практика позначення ним підготовки фахівців-професіоналів для установ соціальної сфери, в області соціальних наук, у тому числі й соціологів. При