Вивчення теоретичних підходів і практики сімейного виховання дозволяють визначити методи сімейного виховання як сукупність способів виховних взаємодій батьків з дітьми, що допомагають останнім розвивати свою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують) формування досвіду поведінки, організацію самостійної дитячої життєдіяльності, повноцінний моральний і духовний розвиток.

Вивчення досвіду виховання дітей у сім’ї, порівняльний аналіз методів, що застосовують батьки і педагоги, дають можливість стверджувати, що виділення якихось окремих методів сімейного виховання неправомірно (хоча сам термін "методи сімейного виховання" ввійшов у науковий побут), тому що мова по суті йде про використання загальноприйнятих методів виховання в педагогіці в процесі сімейного виховання. Батьки, як і педагоги, використовують той самий комплекс (набір, сукупність) педагогічних методів виховання. Помічається тільки специфіка в застосуванні цих методів при вихованні дітей в умовах сім’ї, що залежить від загальної культури батьків, їхнього життєвого досвіду, психолого-педагогічної підготовки і способів організації життєдіяльності батьків і дітей. Специфіка використання методів виховання дітей у сімейних ситуаціях обумовлена:—

підходами до вибору мети і задач виховання, що ставлять перед собою батьки;—

змінами відносин у стилі й образі сімейного життя, у морально-психологічному кліматі сім’ї;—

індивідуалізацією виховання в сім’ї (переважна більшість родин виховує одного-двох дітей);—

родинними зв'язками і почуттями батьків, інших членів сім’ї і дітей, що можуть приводити до ідеалізації можливостей дітей, перебільшенню їхніх здібностей, достоїнства, вихованості;—

особистісними якостями батька, матері, інших членів сім’ї, їх духовними і моральними цінностями й орієнтирами;—

досвідом батьків і їхніх практичних умінь при реалізації комплексу методів з урахуванням віку і психофізіологічних особливостей дітей;—

особливою чутливістю батьків до кожної дитини: "почуття об'єкта", "почуття міри", "почуття такту", "почуття дотику", "почуття орієнтира" (Н.В.Кузьміна, Н.В.Кухарев).

Найбільш складним для батьків є оволодіння практичним механізмом реалізації того чи іншого методу виховання. Спостереження, аналіз письмових (анкетних) і усних відповідей дітей показують, що той самий метод використовується різними батьками по-різному і з різним ефектом впливу на дітей. Найбільша розмаїтість, складність і розрізненість помічаються при застосуванні методів переконання, вимоги, заохочення, покарання. Одна категорія батьків переконує дітей за допомогою доброзичливості і довірливості в процесі спілкування; друга — постійного дотримування слова і діла; третя — логіки впливу позитивного прикладу; четверта — настирливих повчань, докорів, окриків, погроз; п'ята — покарань, у тому числі фізичних. У ході вивчення батьками проблем, пов'язаних із застосуванням методів виховання дітей у сім’ї, нами акцентувалася увага на розробці практичного механізму реалізації кожного методу, основних умов його використання з метою найбільш ефективного впливу на свідомість, почуття і поведінку дітей і встановлення гуманістичних відносин у сім’ї між старшими і молодшими.

Народна сімейна педагогіка виробила безліч методів виховання, що були спрямовані на формування гуманної, працьовитої, відданої своїй сім’ї і Вітчизні особистості.

Батьківське спілкування: поняття, функції та компоненти

Одним з дуже ефективних засобів морально-емоційного виховання в сім’ї є спілкування батьків з дітьми як специфічний спосіб їхньої взаємодії, за допомогою якого здійснюється обмін інформацією з проблем морально-етичного змісту, розвиток моральної свідомості, формування моральних почуттів і переконань, регуляція і коректування вчинків і поведінка дітей.

Аналіз філософських, соціологічних і психолого-педагогічних досліджень дозволяє виділити основні методологічні положення про роль спілкування в морально-емоційному вихованні особистості, дати визначення поняття "батьківське спілкування", виділити його основні функції.

Батьківське спілкування в процесі морально-емоційного виховання дітей визначається як специфічний спосіб взаємодії батьків і дітей, за допомогою якого відбувається обмін інформацією з проблем морально-етичного характеру, розвиток моральної свідомості, формування моральних почуттів і переконань, регуляція і коректування вчинків і поведінки.

Батьківське спілкування допомагає встановлювати доброзичливі, правдиві і щирі відносини між батьками і дітьми, розвивати і збагачувати позитивні сімейні традиції і звичаї, виховувати дітей на позитивних прикладах родоводу і сім’ї. В обстановці безпосереднього сімейного спілкування діти прилучаються до традицій своєї сім’ї і разом з тим свого народу.

Роль спілкування в морально-емоційному вихованні особистості:—

спілкування є матеріально-духовним процесом, у якому відбувається обмін діяльністю і її результатами, що втілюються в матеріальному, духовному, моральному досвіді і культурі суспільства;—

спілкування є необхідним чинником і обов’язковою умовою розвитку як суспільства в цілому, так і кожного його члена зокрема;—

спілкування є безпосередньо необхідним і переживає конкретизацію суспільних відносин, їхню персоніфікація, особистісну форму;—

духовний і моральний розвиток індивіда залежить від різноманіття його спілкування з іншими індивідами;—

виховання взагалі, морально-емоційне зокрема, відбувається в постійних взаєминах і в спілкуванні людей один з одним, кожне нове покоління через різноманітні форми спілкування здобуває матеріальний і моральний досвід, накопичений усіма попередніми поколіннями;—

цілеспрямоване, систематичне і послідовне спілкування, помножене на силу впливу позитивного прикладу старших, сприяє формуванню моральної свідомості, почуттів, переконань і поведінки дітей.

На підставі дослідження виділяються наступні основні тісно взаємозалежні функції батьківського спілкування: інформаційно-пізнавальна, емоційна, регулятивна і коригувальна.

Ефективності спілкування батьків з підлітками в процесі їхнього морально-емоційного виховання сприяє виконання найважливіших психолого-педагогічних умов; прояв доброзичливості і добросердості стосовно всіх дітей у сім’ї (рідним і приймальням); врахування їх статево вікових і індивідуальних особливостей; розширення і поглиблення з віком дітей у змісті спілкування з морально-етичних проблем; вплив як на інтелектуальну, так і на емоційну