Антон Семенович Макаренко народився 1888 року в м. Білопіллі Харківської губернії. Він виріс не в сім'ї бідного робітника (як він сам пише в «Книзі для батьків» у 1937 р., у повісті «Честь» у 1937–1938 рр.), а в сім'ї кваліфікованого робітника залізничної компанії, який перебував у відносно привілейованому, порівняно з іншими групами трудящих, становищі.[6, – С. 123]

Батько народився в Харкові, рідні матері були вихідцями з Орловської губернії. Батько Антона зробив кар'єру від простого робітника до керівника малярного відділу в одній з нових великих майстерень по ремонту залізничних вагонів Південних доріг. За дорученням цієї компанії він у 1912 році перебував у Німеччині в складі делегації спеціалістів. За заслуги перед народом і вітчизною його було відзначено почесним у Російській імперії званням – особистим громадянством.

У А. Макаренка були брат і три сестри. Та обставина, що його брат, як колишній царський офіцер, у 1919 році приєднався до контрреволюційних «білих» військ і після їхньої поразки виїхав за кордон, створила Антонові у сталінські часи чимало політичних ускладнень. А. С. Макаренко прагнув приховати цей факт і така поведінка цілком зрозуміла. В той час, хто мав родичів за кордоном, не міг не боятися репресій, бо автоматично в списки «ворогів народу» заносився кожен його член сім'ї.

Педагогічна діяльність Макаренка розпочалась рано. Закінчив він Кременчуцьке міське училище та однорічні педагогічні курси при ньому. Почав працювати вчителем Крюківського двокласного залізничного училища. У 1914-1917 рр. А. С. Макаренко вчився в Полтавському вчительському інституті, який закінчив, одержавши золоту медаль за працю «Криза сучасної педагогіки». Після закінчення навчання він працює учителем зразкової школи при Полтавському вчительському інституті. З 1917 по 1919 рр. займає посаду завідуючого вищим початковим училищем. [6, – С. 126]

Основною педагогічною спеціальністю А. Макаренка були російська мова і література. На формування його як громадянина і педагога мали великий вплив події, що відбувалися в суспільному житті, а також література, яку він читав. Ця література була винятково російськомовною – книжки, журнали, твори російських авторів або переклади з європейських іноземних мов. Незаперечними його кумирами в літературі були А. Чехов і М. Горький.

Незважаючи на своє українське походження Антон Семенович Макаренко вважав себе росіянином. В одному з листів до Олексія Максимовича Горького він пише: «І ще одне – мені набридла Україна, бо я завжди був просто росіянином. А Москву люблю». Критично ставився А. Макаренко і до українізації, зокрема, до переходу у викладанні на українську мову. Про це також свідчать його листи до О. М. Горького, де він жаліється на те, як важко переучувати своїх вихованців.

Після Жовтневого перевороту в Росії на Україні не відразу було встановлено владу більшовиків. Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку. В цей час (1917–1919 рр.) Антон Семенович Макаренко вичікує.

Він займається суто педагогічною діяльністю на посаді директора школи (спочатку в Крюкові, потім у Полтаві). У 1920 році, коли була остаточно встановлена радянська влада, діяльність А. Макаренка помітно активізується. Він стає завідувачем трудової колонії для неповнолітніх правопорушників. У 1921 році колонії було присвоєно ім'я О. М. Горького. Завідувачем колонії А. Макаренко став у 32 роки, маючи уже 16-річну вчительську практику. «Свою педагогіку» в колонії ім. О Горького починав як людина з досвідом. Життя трудової колонії А. С Макаренко показав у творі «Педагогічна поема» (1933–1935 рр.). У 1928 році пішов під крило ДПУ в комуну ім. Дзержинського в Харкові, де працював до 1935 року. Але комуна ім. Дзержинського досить швидко почала перетворюватися лише в додаток до заводу «ФЕД», комунари – просто в робітників, комуну стали очолювати начальники з петлицями. Коло обов'язків і прав Антона Семеновича звужувалося – спочатку він був завідувачем цієї комуни, а з 1932 року став начальником педагогічної частини і водночас «помічником» часто змінюваних начальників закладу. Зіткнення з начальством усе частіше викликали бажання почати справу на новому місці. Реальна практика все більше розходилась з утопічним «містом сонця», яке А. Макаренко прагнув збудувати у комуні імені Дзержинського.

У 1935 році в Наркоматі внутрішніх справ УРСР, як і в інших республіках, створюється спеціальний відділ по керівництву трудовими колоніями. А. Макаренка призначають на посаду помічника начальника відділу, і він переїздить до Києва. [6, – С. 126]

У період масових репресій і терору А. Макаренко доклав великих зусиль, щоб увільнитися з посади помічника ВТК (відділ трудових колоній) і назавжди піти з системи НКВС.

Справжнє ставлення А. Макаренка до Сталіна нам до цих пір невідоме Жагуче бажання перебратися з України в Москву зобов'язувало його висловлювати глибоку лояльність до існуючої політики і влади. Відбувся цей переїзд у лютому 1937 року.

Кінець 1938 – поч. 1939 рр. були тяжкими в житті А. Макаренка, оскільки мова йшла не тільки про утвердження визначних позицій і свого місця серед письменників та педагогів, але й про створення захисної оболонки для фізичного виживання в умовах жорстокого терору та переслідувань. У грудні 1938 року почався масовий тиск літературної критики на твори А Макаренка. Об'єктом нападів стала його остання повість «Прапори на баштах» та стаття «Стиль дитячої літератури». Автора звинувачують в монополізації тлумачення основ марксистської педагогіки

Сподіваючись захистити себе і свою справу