Цікавого практичного відтінку в Морено набула категорія «психологічна течія», або «почуття однієї групи до іншої». Її утворено не «одиничними», незалежними від групи емоціями індивідів, і не «сумою почуттів кожного з індивідів». Це – самостійне специфічне соціально-психологічне утворення позитивного, негативного та індиферентного виявів.

Залежно від спрямованості вибору в групі, Морено вирізняє три види соціометричної групової організації:

Виявлення і оцінка причин «емоційних течій», які зумовлюють внутрішню соціометричну організацію груп, – завдання соціометрії. Соціометричні методи дають змогу знайти розрив і супротив між зовнішніми і глибинними рівнями групової структури, а тести показують, що під офіційною поверхневою структурою будь-якої групи, що безпосередньо сприймається, існує неофіційна – «живіша», «реальніша» й «динамічніша».

Паралельно з Морено А. Макаренко розвиває власне бачення групової соціометрії (1920–1928 рр. в колонії ім. М. Горького, 1927–1935 рр. – в комуні ім. Ф. Е. Дзержинського). Розв'язуючи подібні проблеми, Макаренко вирізняє два типи внутрігрупових і міжгрупових відносин – ділові відносини «відповідальної залежності» між товаришами в колективі і неділові – сусідські, приятельські тощо. Він настійливо рекомендує розвивати передусім ділові відносини, які характеризуються вищим рівнем узагальненості й колективності: в їх формуванні й розвитку бере участь увесь колектив, усі його члени, на їх основі розвиваються більш стійкі дружні стосунки. [7, – С. 189]

Морено також не обходить увагою колективності. «Вплив нашого соціального і культурного ладу такий усебічний і глибокий, що не існує жодної групи, яка б до певної міри не насичувалась колективністю. В свою чергу не може існувати група, не просякнута до якоїсь міри спонтанною суб'єктивністю для індивідуального супротиву даному соціальному ладу».

Аналізуючи структуру групи, Морено відзначав кілька важливих висхідних умов, поза якими колективність унеможливлюється: наявність двох «організацій» у структурі групи; безпосереднє спілкування і взаємодія як найефективніші форми впливу людини на людину; наявність різновидів соціометричної організації; значення міжособистісних стосунків на виробництві, в педагогічній практиці, військовій справі тощо. Загроза виникнення «критичного моменту» в груповій згуртованості можлива тоді, коли кожна з діад взаємного притягання індивідів «залишається ізольованою від інших діад». Отже, найважливіша закономірність колективізму – «велике число взаємних притягань», яке є «основою для гармонії» в груповій структурі, і в колективі зокрема. [7, – С. 189]

А. Макаренко вважав, що об'єктом виховання є не особистість учня, а «подвійний суб'єкт» – особа і суспільство. Виокремити особистість, ізолювати її від суспільних відносин «абсолютно неможливо, технічно неможливо, тож не можна уявити еволюцію окремої особистості, можна уявити лише еволюцію відносин».

Макаренко чітко усвідомлював соціальний характер генези особистості і експериментальне досліджував психологічні засади переходу від зовнішніх, об'єктивних, взаємовідносин у колективі до внутрішніх, психологічних, «характероутворювальних відносин особистості». Такі самі дослідження проводив і Морено. У висновках, одержаних обома експериментаторами, було багато спільного.

Цікаво простежити за теоретичним осмисленням і практичним використанням поняття «соціальний атом», найважливішого в соціометричній системі. За Морено це – «мінімальна єдність соціометричної матриці», іншими словами, найменша соціальна єдність людського суспільства. Соціальні атоми зумовлюють «комплексні ланцюги відносин, своєрідні «соціометричні сітчасті утворення», або ж «незліченні телеструктури». Останні є «частинами більшої єдності, соціометричної географії однієї спільноти, а географія спільноти є частиною ще більшої конфігурації, соціометричної сукупності людського суспільства». Категорії «теле» (від грецького – проекція вдалину) – неусвідомленому емоційному ставленню, почуттю («соціальна емоція») – Морено надавав у суспільному житті людей виняткового значення.

Емоційно-почуттєвий чинник як засіб соціометричної взаємодії в групі й колективі використовував і А. Макаренко, розв'язуючи цілу низку завдань щодо структури колективу, етапів і закономірностей його формування, факторів створення і згуртування, взаємовідносин у колективі, стилю й тону спілкування, перспектив розвитку. [7, – С. 189]

Вчення Макаренка про виховання в колективі й через колектив пронизано глибоким гуманізмом. Основною метою виховання, писав він, «може бути лише створення методу, який, будучи загальним і єдиним, уможливлює своєрідність розвитку неповторних особливостей кожній особистості, зберігаючи її індивідуальність». Тільки колектив може бути засобом формування особистості духовно розвиненої, морально, естетично й фізично досконалої.

Обидва педагоги незалежно один від одного дійшли висновку про важливість первинного колективу у формуванні особистості, оскільки через нього можна впливати на виховання, у ньому «окремі його члени перебувають у постійному діловому, дружному, побутовому, ідеологічному об'єднанні».

Первинний колектив (мікроколектив) чисельно є мінімальною, неподільною складовою частиною загального колективу, органічним його складником. Основними його рисами є: контактність (зв'язок, безпосереднє спілкування), контагіозність (взаємозаразливість), етика і естетика, соціально-психологічна інтеграція, яскраво виявлені лінії розвитку. Отже, він є живим соціальним організмом у здоровому людському суспільстві. Він має органи, в нього є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність; якщо всього цього немає, то немає і колективу, а є натовп чи зборище.

Висновки

Отже, А. С. Макаренко послідовно і творчо реалізував принцип і поєднання навчання з продуктивного працею. Реальна продуктивна праця була в його закладах своєрідною віссю, навколо якої оберталося все життя колективу. Вона являє собою і фундамент системи високоефективного виховання і в колонії, і в