Стимулювання в Макаренка починалось на залізничному вокзалі, де збирали безпритульних у спеціально відведеній кімнаті, і комунари звертались до них так: «Дорогі друзі, наша комуна відчуває утруднення з робочою силою. Ми будуємо новий завод, ми прийшли до вас з проханням допомогти нам. Хто не хоче – може їхати далі». Як правило, всі погоджувались допомогти, комуна зустрічала їх оркестром. Весь цей шик – прапори, нарядна форма, урочиста музика, салют – доводив до того, що «громадяни плакали від розчулення». Відтак прибулих вели в лазню, виводили звідти в новому одязі, а старий спалювали. Макаренко називав такий метод «вибухом» і відзначав, що все це справляло «приголомшливе матеріальне, якщо не символічне враження». [5, – С. 80-85]

У той же час на другій частині планети Хоторнські експерименти Елтона Мейо показали, що простий вияв підвищеної уваги до людей дуже сильно позначається на продуктивності. У Макаренка це видно було з першого дня, коли з таким парадом приймалось «обірване» поповнення, і навіть після того, як комунари залишали колонію: встановлювались стипендії для студентів, а по закінченні вузу чи технікуму їм виплачувалась солідна одноразова премія.

Стимулюючу роль відігравали і численні відвідання колонії і комуни багатьма відомими людьми. Там були М. Горький і Г. І. Петровський; у 1935 р. «Інтурист» вшановував комуну за прийняті 300 делегацій – усе це показувало вихованцям, що вони в центрі уваги, допомагало тримати свій дім «у блискучому вигляді». А яким стимулом був випуск першого в країні фотоапарата «ФЕД»! Престиж, можливість відчувати себе переможцем теж збуджували бажання розкрити свої здібності. [5, – С. 80-85]

Макаренко обґрунтовує ідею захищеності людини в трудовому колективі від свавілля адміністрації. А коли вже без покарань (негативних стимулів) не обійтися, то вони не повинні оглушувати весь колектив, мають бути настільки рідкісними, щоб усі звернули на них увагу. Можна навести чимало прикладів, як він сам тонко і тактовно застосовував негативні підкріплення. Замість того, щоб порушника висварити, писав йому записку з проханням зайти увечері, обов'язково об 11 год. Навіть нічого особливого й не скаже хлопцеві, але той до вечора буде обмірковувати свої прорахунки, він сам собі багато скаже, йому скажуть товариші, і прийде вже «готовий». Педагог вважав, що дисципліна не може бути умовою праці, вона е результатом усієї роботи і всіх методів, а не тільки застосуванням негативних стимулів. Розумів усю їх обмеженість і, в принципі допускаючи покарання, за 16 років дійшов до «такого життя, коли карати власне не потрібно, бо в нас є інші методи роботи.

Головний недолік покарання, на його думку, полягає в тому, що, розв'язуючи один конфлікт, воно викликає новий, який, у свою чергу, потребує розв'язання. Такий підхід підтримує один із сучасних прибічників «біхевіоризму» Б. Скіннер. Найголовнішими практичними висновками його праць, яких додержуються багато західних менеджерів, с обґрунтування ролі позитивного підкріплення, розкриття асиметрії між позитивним і негативним підкріпленням. Скіннер і ряд інших учених вважають, що негативний вплив викликатиме зміни в поведінці, але часто дивним, непередбачуваним і небажаним чином, тоді як позитивне підкріплення спонукає до змін, як правило, в бажаному напрямі. Багатократний негативний вплив, як доводить Скіннер, є, звичайно, нерозумною тактикою, він і; дає добрих наслідків, не пригнічує прагнення «робити погано», в кращому разі вчить, як уникати покарання. І Макаренко підкреслював, що покарання є «дуже важливою річчю», потребує великого такту, обережності, адже, «караючи невміло, можна зіпсувати всю справу». Він наголошував, що покарання має бути дуже індивідуальним, пристосованим до окремої особистості, необхідні певні закони і форми, що обмежують право покарання. [5, – С. 80-85]

Натомість педагог старався розвивати виховну систему від автора гарно-вимогливого тону до робітничого самоврядування. Протягом 1923 р. багато частин господарства і адміністративних обов'язків перейшли до вихованців. Відтоді самоврядування стало одним з «китів», на якому будувалась уся система стимулів. Почуття індивідуальності, можливість самим вирішувати свої проблеми буквально на очах змінювали підлітків. У методичному арсеналі педагоги існувало немало засобів розвитку механізму самоврядування, тут він не допускав дрібниць. Були розроблені правила проведення загальних зборів, які проходили у певний час і тривали не більше 20 хв. Кожен учився говорити одну хвилину і сказати все, що треба. Так вироблялась діловитість. Точність, організованість, ділова чистота на робочому місці і в житлових приміщеннях (це вже і привчання до естетики праці) виявлялись у всьому. Причому робилось усе самостійно, ніби саме по собі, адже Макаренко давав простір для проб і помилок, завдяки чому й можна чогось навчитися.

Стимулювання праці педагога. Специфіка педагогічної роботи, соціально-психологічні особливості педколективів визначають необхідність створення унікальних стимулюючих систем. Па думку Макаренка, кожна школа повинна мати власний досвід, свої традиції, норми, цінності і т. п. При цьому він дає і ряд загальних рекомендацій щодо добору колективу, оплати праці, єдності матеріальних і моральних стимулів тощо.

Антон Семенович рішуче виступав за заборону для вчителя працювати більше, ніж в одній школі; за оптимальний розмір колективу (щоб не було надто багато вчителів); за добір кадрів різної кваліфікації, різних характерів, віку і т. п. До сплаву молодості і