Предметній наочності віддавав перевагу К. Д. Ушинський, який зазначав, що предмет, який знаходиться перед очима учня або який дуже вкарбувався в його пам'яті сам по собі, без чужого слова, збуджує в учня думки, виправляє їх, якщо вони непевні, приводить їх у природну, тобто правильну систему.

Ідею предметного навчання розвинув послідовник К. Д. Ушинського В. П. Вахтеров. Його праця «Предметний метод навчання» ґрунтувалася на принципі унаочнення. Він зазначав, що предметні уроки — це уроки ознайомлення з предметами за допомогою унаочнення, це предметне навчання в прямому розумінні слова з предметом у руках або перед очима. Отже, Вахтеров дає чітке визначення предметних уроків. Дуже важливо, що він категорично виступав проти предметного навчання як особливого предмета викладання. Він вважав, що предметний метод навчання повинен бути в основі всієї системи навчання подібно до зерна, в якому є зачатки всіх органів рослин.

Більшість методистів під предметним уроком розуміють урок, коли діти працюють з предметом, який вивчається, а не з його зображенням. Отже, об'єктом вивчення на предметному уроці може бути, як правило, реально існуючий предмет. При вивченні рослин і тварин перевагу слід надавати живим об'єктам, тоді уявлення будуть точнішими і яскравішими. Проте в ряді випадків замість самого предмета можна використати інші види унаочнення (гербарії, колекції, чучела або вологі препарати тварин чи рослин).

На предметному уроці вчитель привчає думати і відповідати самих дітей. Для цього потрібно побудувати бесіду так, щоб учні самостійно давали відповіді, виходячи з своїх спостережень за предметом або явищем, що вивчається. Працюючи з певним предметом, діти перевіряють і уточнюють знання, набуті з різних джерел.

Більшість предметних уроків проводять після екскурсій, під час яких учні мають можливість ознайомитися з предметом або явищем у природному середовищі, спостерігати його зв'язок з іншими предметами або явищами. Отже, від фактів, які діти спостерігали безпосередньо в природі, переходять до вивчення основних властивостей (ознак) конкретних предметів, роблячи потрібні узагальнення та висновки. Важливою умовою для правильної організації предметного уроку є те, щоб предметами, що вивчаються на уроці, були забезпечені всі учні класу або, в крайньому разі, один предмет був на двох учнів. Це привчає дітей уважно розглядати, вивчати об'єкт, мобілізує їхню увагу.

Предметні уроки потребують від учителя ретельної підготовки. Перш за все вчитель, виходячи з програмного матеріалу, наявності необхідного унаочнення, місцевих природних умов, особливостей класу, визначає тип предметного уроку (урок з роздавальним матеріалом, урок з застосуванням лабораторних дослідів, урок з використанням Живих об'єктів та ін.). Після цього вчитель складає план або конспект уроку, в якому визначає навчальну та виховну мету, виділяє етапи уроку, продумує зміст і хід предметного уроку.

Можна виділити такі етапи уроку:

1. Актуалізація опорних знань учнів за запитаннями. Наприклад: чи можуть бути у поля друзі й вороги? хто належить до ворогів поля? чому? хто друг культурних рослин?

2. Повідомлення теми і завдань уроку.

3. Сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу проводиться методом бесіди з використанням колекцій, гербаріїв, чучел, живих рослин, інших об'єктів (кам'яного вугілля, торфу, вапняків та ін.). Одночасно, для більшої конкретизації, проводиться робота з таблицями, картинами.

Після бесіди доцільно продемонструвати діафільм або кадри діапозитивів. Переглядаючи їх, учні спочатку пояснюють зміст кадрів, а потім читають текст. Це активізує мислення учнів, дає можливість виявити їхній життєвий досвід.

4. Осмислення знань учнями. Методом бесіди виявляється рівень набутих знань. Наприклад: які стадії розвитку проходять шкідливі комахи поля? про який взаємозв'язок у природі ви дізналися? чим шкідливі комахи відрізняються між собою? якої шкоди вони завдають сільському господарству?

Для активного відпочинку можна запропонувати загадки.

5. Узагальнення і закріплення матеріалу.

6. Підсумки уроку, завдання додому.

Структура предметного уроку може бути зміненою, доповненою.

Сприймання і спостереження предмета учнями може бути по-різному активним. Якщо вчитель намагається якомога більше розповісти про предмет сам, не залучаючи до активної роботи учнів, то учні швидко стомлюються, матеріал засвоюється пасивно. Коли вчитель ставить запитання, збуджує мислення, вчить робити узагальнення і висновки, тоді активізується робота учнів, напружується їхня увага, полегшуються сприйняття і запам'ятовування.

Наприклад, при вивченні кам'яного вугілля вчитель зазначає, що це — одна з найважливіших корисних копалин, має більше практичне значення, ніж торф, це «хліб» промисловості, основні властивості, застосування і способи видобування якого учні повинні знати. Після цього вчитель пропонує учням розглянути кам'яне вугілля, звернути увагу на його найістотніші ознаки та властивості. Учитель ставить ряд запитань, на які учні повинні самостійно відповісти. (Зверніть увагу на колір, блиск, запах вугілля. Що ви можете сказати про ці ознаки? Спробуйте розламати, розбити. Що ви помітили? яка маса вугілля? чому його називають кам'яним?)

Про ознаки і властивості об'єкта, що вивчається, учні розповідають самі, виходячи з своїх спостережень, учитель тільки уточнює й доповнює відповіді, пояснює нові слова, записує їх на дошці.

Велике пізнавальне значення має порівняння предметів. У дидактиці порівняння є одним з основних прийомів навчання. Воно сприяє кращому розумінню й засвоєнню особливостей предмета і дає поштовх мисленню. (Порівняйте торф і кам'яне вугілля. Чим вугілля відрізняється від торфу? Які подібні властивості вони мають?) Отже, при порівнянні виявляються елементи схожості і відмінності, причинно-наслідкові зв'язки, робляться відповідні висновки.