У плані роботи враховують обов'язкові справи, в організації яких участь виконавчого органу об'єктивно необхідна (День знань, робота з благоустрою пришкільної території, налагодження чергування у школі та класах, підготовка до проведення канікул тощо).

Під час організації масштабних та епізодичних справ можуть бути поєднані зусилля постійних органів самоврядування з тимчасовими (ради, ініціативні групи клубів, творчих об'єднань тощо).

Колективним органом самоврядування в класі є збори колективу класу – впливовий чинник зміцнення дисципліни учнів, виховання в них моральних якостей. На зборах класного колективу обговорюють актуальні, зрозумілі питання повсякденного життя (підготовка культурно-масового заходу, випуск журналу, підсумки навчання за чверть, семестр, рік та ін.), визначні історичні події, сучасні досягнення, моральні проблеми. Періодичність їх проведення залежить від конкретних умов діяльності класу.

Гласність, відкритість роботи органів самоврядування (всі учні знають, де, коли, які питання обговорюються, можуть брати в обговоренні участь, пропонувати нове, оригінальне, цікаве, впливати на життя колективу) сприяє поглибленню демократизму в шкільному житті. Розвиток учнівського самоврядування, участь в якому розвиває відповідальність за шкільні справи, допомагає набути організаторських навичок, сприяє духовному зростанню, розвитку організаторських здібностей дітей.

Демократизм в учнівському самоврядуванні залежить від позиції дорослих, зокрема керівництва школи. Розбіжності між адміністрацією та учнівським самоврядуванням виникають внаслідок неправильної організації педагогічного керівництва, коли немає взаємодії між педагогічним та учнівським колективами для досягнення мети.

Основними засобами вдосконалення педагогічної допомоги учнівському самоврядуванню є: забезпечення реальних прав та обов'язків органів самоврядування; підвищення довіри педагогів до рішень учнівського колективу, його органів самоврядування; кваліфікована, тактовна допомога; цілеспрямоване навчання учнів складній справі організації життя учнівського колективу, керівництва справами школи [22].

За кожною комісією педагогічна рада закріплює вчителів-консультантів, які постійно мають допомагати органам самоврядування, сприяти визначенню мети діяльності, плануванню роботи, вирішенню складних ситуацій, управлінських завдань.

1.2. З історії шкільного самоврядування

Вироблення доцільних форм організації процесу навчання і виховання дітей і накопичення корисних знань про самоврядування здійснювалися людством з незапам'ятних часів. До нас дошли відомості про прогресивну діяльність багатьох педагогів старовини, чиї думки, висновки з практики освітньої діяльності, вислови і ідеї виконували роль складових частинок у створенні теорії шкільного самоврядування. До неї по праву увійшли вислови Платона у вихованні через позитивний приклад, Аристотеля – про тісний зв'язок фізичного, етичного і розумового виховання, принципи гуманістичної педагогіки Вітторіно да-Фельтре та ідеї Томаса Мора та ін.

Перша згадка про шкільне самоврядування і його організацію відносяться до ХVI століття. У 1531-1556 рр. в р. Гольдберзі (Сілезія) працювала латинська школа, якою керував Валентин Тротцендорф. Він був першим педагогом, що використав у цілях громадянського виховання спеціально організоване ним шкільне самоврядування. У школі щомісячно обирався сенат з 15 учнів, який розглядав і вирішував виникаючі конфлікти. Учні притягувалися до виконання різних громадських обов'язків [14].

Безперечний інтерес представляють братські школи на Україні. У статуті Львівської братської школи 1586 р. разом з правами і обов'язками вчителя містяться вимоги до організації дітей.

Висунув демократичний принцип єдиної школи слов'янський педагог Я.А. Каменський. У своєму творі "Закони добре організованої школи" він сформулював короткі правила організації шкільного режиму і управління школою. Елементи самоврядування дітей були закладені М.В. Ломоносовим у підготовлений ним у 1758 р. "Регламент московських гімназій", згідно якому порядок занять у гімназії підтримується самими гімназистами.

Величезний вплив на громадськість зробили праці К. Ушинського з проблем виховання і навчання. Підходи К. Ушинського були дуже популярні і серйозно поставили педагогів перед необхідністю критичної переоцінки устояної в Росії системи виховання [14].

Розкриваючи своє розуміння нової школи, І.І. Горбунов у своїй статті "Декілька вступних слів" (1907 р.) підкреслював, що головною справою для вчителів буде встановлення взаємної довіри, щирої рівності між ними і учнями, без чого не може бути ніякої дійсної взаємодопомоги в роботі виховання і освіти.

Одним з перших звернувся до проблем дитячого самоврядування С. Шацький, який у 1906 році створив в Москві своєрідне товариство культурних людей "СЕТЛЕМЕНТ". У основі виховної системи лежала ідея "дитячого царства", де кожен вихованець діставав можливість для всебічного розвитку. Рішення, прийняті на зборах клубів і на загальних зборах, вважалися обов'язковими.

Актуально для сучасної школи звучать слова Н.К. Крупської про те, що шкільне самоврядування повинне охопити всіх школярів і, таким чином, не зводиться тільки до роботи одних виборних комісій. Необхідно щоб на загальних зборах обговорювалися всі важливі питання, що цікавлять школяра.

Після жовтневої революції приймається ряд нормативних документів у області утворення сприяючих розвитку шкільного самоврядування.

16 жовтня 1918 року було прийнято звернення Державної комісії по освіті "Основні принципи єдиної трудової школи", в якому мовилося про те, що діти повинні брати участь у всьому шкільному житті. "Для цього вони повинні користуватися правом самоврядування і проявляти постійну активну взаємодопомогу. Готуючись стати громадянами держави, вони повинні, можливо, раніше відчувати себе громадянами своєї школи." [14].

Діяльність органів самоврядування у загальноосвітній школі регламентувалася затвердженим ВЦВК РРФСР 30 вересня 1918 р. "Положенням про