Кожна дівчина уважно стежила за своєю долею. Якщо віночок приставав до берега, то вважалося, що його власниця вийде заміж. А коли одпливав далі — ще цілий рік дівуватиме. Траплялося, що вінок приставав до протилежного берега. У таких випадках дівчині судилося вийти заміж у сусіднє село.
Не стояли осторонь і хлопці. Вони намагалися "привернути" віночки до свого берега, кидаючи поперед них камінчики.
Свято тривало допізна. Лише тоді, як позгасали свічки й зникли віночки, всі почали розходитися. Дівчата заспівали завершальну пісню:
Ой на морі хвиля,
При долині роса,
Стороною дощик іде...
І справді, нічне небо обснувала хмара, засіялася дрібна мжичка. Довелося йти додому.—
Хлопці, а сьогодні вночі папороть цвіте! — згадав по дорозі Толик. — Кажуть, як зірвати цю квітку, пощастить знайти підземний скарб... (В. Скуратівський).
Вчитель.
Віночками-оберегами називають нині різдвяні віночки (демонструє) із символами достатку у вашому домі — горіхами, колосками, качанами кукурудзи, головками часнику і цибулі, насінням овочевих.
А є ще віночки-обереги із лікарських рослин (демонструє). До цих віночків входять квіти пижма, безсмертника, деревію, звіробою, материнки, буквиці, хмелю, полину. Вішають його над столом, він здоров'я дає, злі духи відганяє, дарує злагоду і спокій усій родині. У давні часи студенти носили віночки з м'яти, вони сприяли активній роботі мозку і пам'яті.
Учениця (з віночком із пшеничних колосків).
Коли закінчувались жнива, то найкращу жницю нагороджували віночком із пшеничних колосків. Він символізував достаток, повагу за руки працьовиті та любов до матінки-землі. У день золотого весілля подружжя також віншували віночками із колосків жита чи пшениці. "Хлібні" віночки тримали на покутті:
Засвітив місяць із рога,
Та щоб нам була видна дорога,
Щоб ми із неї не зблудили,
Щоб своєму господарю в годили.
"Прочини, господарю, ворота,
Занесем тобі віночка з золота;
Він не із золота, а із жита,
Дозволь тобі, Боже, спожити,
На друге літо заложити".
Вчитель.
Ось і відбулося наше знайомство з українським віночком, красивим і загадковим, таємничим і відвертим, прикрасою й оберегом дівчини з малих літ аж до весілля. Нехай у серцях ваших прокинеться бажання більше дізнатись про наші звичаї, традиції, обереги. Спробуйте переповісти про наше свято своїм друзям, відшукайте нові легенди й повідомлення. Поповнімо наші знання із скарбничок народних оповідей.
(Присутні оглядають виставку ілюстрацій, аплікацій, віночків. Лунають мелодії українських народних пісень).
