Підліток же часто хоче одразу змінити все в собі — і зазнає невдачі.

Для підлітків характерне прагнення до подвигу. Вони чекають якихось надзвичайних обставин, коли можна буде проявити себе, їм здається, що в мирних умовах — у навчанні та праці, у повсякденному житті — немає місця для подвигу. “А от коли настане час, тоді я покажу себе — вправність, відвагу, хоробрість. А поки навіщо старатись? Я й так проживу”,— сказав якось вихователеві учень VII класу Петя Г. Треба було затратити чимало зусиль, щоб роз'яснити йому, що життя кожної людини складається з безперервного і нескінченного ряду зусиль вольового порядку — тисяч маленьких дій, з першого погляду незначних, в ретельному виконанні яких саме і загартовується воля; довести йому, що треба не піддаватись лінощам, уміти спрямовувати свої бажання, бути діяльним всюди і завжди.

Підлітки, які не усвідомлюють прямого зв'язку між своєю діяльністю і суспільними інтересами, здебільшого ставляться “з холодком” до навчання і праці, до громадської діяльності, а їх мрії про великі героїчні справи позбавлені реального ґрунту.

У старшому підлітковому віці діти здатні самі вирішувати, що їм необхідно змінити в своїй поведінці (йдеться про культуру поведінки), яким видом мистецтва або спорту їм слід займатись.

Навчання як основна форма діяльності учня ставить певні вимоги до його вольової регуляції (спрямування і підтримування стійкої уваги, гальмування або обмеження почуттів і т. д.), певних властивостей особистості (організованості, працьовитості), інтелектуальних якостей (спостережливості, кмітливості, гнучкості розуму та ін..). Все це треба враховувати педагогу, спрямовуючи роботу підлітка з самовиховання.

Передумовою цілеспрямованого самовиховання підлітків (учнів V-VIII класів) є обізнаність класного керівника (вихователя в школі-інтернаті), а також учителів, які викладають у цьому класі, з теорією і методикою його.

А. С. Макаренко говорив, що людину слід поставити в такі умови, при яких вона могла б найповніше проявляти ті якості, які проектуються для її дальшого розвитку. Знайти правильні шляхи спрямування учнів до самовиховання педагог може лише при умові всебічного вивчення індивідуальних особливостей кожного учня, рис і якостей його характеру. Це дасть змогу правильно розрахувати свої дії, вчасно спрямувати на самовиховання саме тих учнів, яким це найпотрібніше. .. Педагогові не можна забувати й того, що прагнення "до усвідомленого самовиховання в учнів підліткового віку проявляється по-різному. Це залежить від індивідуальних рис темпераменту, обставин життя, ролі учня в первинному колективі, його нахилів та інтересів. Отже, педагог в якійсь мірі мов рентгенолог повинен “наскрізь” бачити свого учня. Але на відміну від рентгенолога, він ще й “лікує хворобу”, проектує нові якості, відшукує шляхи до усунення негативних рис і тенденцій у поведінці вихованця. Спостерігаючи учня, вихователь поступово виявляє зміни, що сталися в його характері, аналізує обставини, які викликали ці зміни, добирає зас. С. Макаренко, ґрунтується на його особистих якостях, високій майстерності, громадській діяльності, усвідомленні ним свого громадянського обов'язку, на почутті високої відповідальності за виховання дітей.

Безперечно, особисті якості педагога неодмінно позначатимуться на тих якостях вихованців, які він “проектує” в них. Ця педагогічна аксіома, на жаль, не завжди враховується в практиці самовиховання.

Важливим етапом у роботі педагога є створення в дітей інтересу до ідеї самовиховання. Кожна робота є важкою, поки до неї немає інтересу. Коли ж збудити інтерес, то й робота принесе глибоке задоволення, стане радістю в житті.

На цьому етапі корисно ознайомити учнів з елементами психології — з типами і особливостями темпераменту і характеру, засобами перероблення їх. Слід, наприклад, провести цикл бесід чи лекцій на теми: “Характер і темперамент”, “Розум, воля, почуття”, “Тренування розумової діяльності”, “Виховання почуттів”. На перший погляд, ці лекції є надто науковими, але практика показує, що вони завжди з інтересом сприймаються учнями . Матеріал таких лекцій і бесід допомагає учням краще розібратись в своїх якостях.

Особливістю підліткового віку є й те, що діти ще не вміють глибоко і об'єктивно оцінити себе. Вони можуть бачити в собі окремі негативні риси, але не спроможні дати правильну і повну самооцінку.

У розвитку самосвідомості підлітка велику роль відіграє оцінка його поведінки педагогами, батьками, колективом. Думка колективу високо цінується підлітком, коли в колективі існує здорова атмосфера. Педагогові, отже, треба дбати про правильне формування громадської думки в класі, особливо щодо оцінки окремих учнів, яка повинна бути справедливою і різнобічною.

У підлітковому віці зростають тенденції до самооцінки особистості. Допомагають у цьому учням анкети-самохарактеристики, запропоновані педагогом, “Який я є?”, “Мої хороші і погані якості”, “Що в мене змінилось?” як вироблення тих моральних рис, які пов'язані з їх провідною діяльністю — навчанням. Вже зазначалось, як багато важить для підлітка оцінка колективу. Одним з видів такої оцінки є взаємохарактеристики: “Що я думаю про тебе?” Не обов'язково, щоб цю характеристику давали тільки найближчі друзі, тим більше, що в підлітків буває і неправильне уявлення про дружбу.

У колективі, який підготовлений педагогом до самовиховання, спочатку починають працювати над собою не всі, а кілька учнів. Адже одні сприймають ідею самовиховання як власну програму дій, інші — лише як цікаву інформацію, що конкретно не стосується їх. Розумне і неквапливе продовження роботи з учнями, в яких поволі розвивається самосвідомість, розрахунок на наслідувальний приклад, коли вони візьмуться до роботи над собою за зразком першої групи,— такий курс дій вихователя.

На цьому етапі