Таким чином, завдяки самозобов'язанню (особистому плану) учень від окремих розрізнених дій переходить до певної системи самовиховання, від початкових самовиховних заходів у вигляді реагувань на зовнішні вимоги — до цілеспрямованого самовдосконалення.

Здійснюючи керівництво індивідуальним самовихованням, педагог намічає і проводить колективні заходи пропаганди ідей самовиховання, в яких беруть участь всі учні класу: читацькі конференції, обговорення книжок, кінофільмів, диспути (“Для чого живе людина?”, “Наполегливість чи впертість?”, “Який у тебе характер?”, “В чому мудрість життя?”) тощо.

У класі навіть можна проводити чимало цікавих ігор-тренувань. Наприклад, на увагу — “Пізнай свого товариша”, “Уважний все розшукає і в темряві”, на спритність — “Чиї пальці спритніші?”, “Ну й дзвінкі тарілки й ложки”, на запам'ятовування — “Пізнай пісню по декількох звуках”, “Пізнай друга по голосу”, на точність— “Часто бачимо, а розмірів не знаємо”, на спостережливість, на кмітливість, швидкість реакцій і т. д.

Важливим у самовихованні є тренування пам'яті, спостережливості, мінливості, вміння швидко орієнтуватись.

Колективне моральне самовиховання згуртовує колектив і водночас сприяє розвитку самосвідомості особистості. Завдяки цьому колектив підіймається на вищий ступінь — коли громадська думка доповнюється високою вимогою кожного члена колективу до себе, а бездоганна поведінка та висока свідомість кожного перетворюються у звичку.

Досвід самовиховання, набутий в отроцтві, дозволить у старшому шкільному віці (юнацькому) розв'язувати ще серйозніші завдання в справі формування високоморальної особистості.

3. Психологічні основи самовиховання в юнацькому віці

Пора юнацтва — найбільш плідний час для самовдосконалення. Необхідність самовизначення як проблема майбутнього самостійного життя, швидкий розумовий і фізичний розвиток, що глибоко позначаються на внутрішньому світі юнаків і дівчат, змушують їх шукати шляхів самовдосконалення.

Однією з особливостей юнацького віку є надмірна вразливість і динамічність у судженнях і висновках. В цілому це позитивне психологічне явище. Проте воно може перерости у негативну лінію поведінки, коли міркування і погляди молодої людини не відповідають суспільній моралі.

Життя показує, що поведінка учнів не завжди відповідає їх свідомості. Непоодинокі випадки, коли старшокласник добре знає, що йому дозволено, а що заборонено. Але його дії не завжди відповідають відомим йому моральним нормам.

Багатьом старшокласникам бракує критичного ставлення до себе, до своїх вчинків, думок і оцінок, прагнень, на які молода людина, як це вона й сама розуміє, не має морального права. І водночас їм властиве надто критичне ставлення до дій інших, особливо дорослих — батьків, вчителів.

Дорослі ж не завжди розуміють прагнення молоді до самовизначення, тлумачать подібні явища як невихованість, некультурність, розпусту. На цьому ґрунті можливі особисті конфлікти між старшими і молодшими — між матір'ю і донькою, педагогом і учнем і т. д.

“Нас не розуміють дорослі”, — нерідко вголос або про себе скаржаться молоді люди. “Тут і розуміти нічого, просто ви погано виховані”,— так само, глибоко не замислюючись, відповідають старші.

З своєї точки зору кожна сторона ніби має рацію. І все ж дорослі, яким життя надає остаточне право встановлювати норми поведінки молоді, матимуть більше підстав, коли вони зуміють розумно переключити прагнення молоді до самовизначення на “внутрішній фронт”, допоможуть їй формувати багатство душі, широту почуттів, поєднуючи їх з правильним “оформленням” своєї зовнішності.

Спостерігаючи за молоддю, можна помітити, що 15—17-річні юнаки і дівчата вже досить уважно стежать за своєю зовнішністю, можуть точно відповісти, як би вони хотіли одягатись, яку мати зачіску тощо. При згоді батьків і наявності матеріальних можливостей вони не вагаючись приводять свою зовнішність у відповідність з метою, при відсутності таких умов інколи заздрять іншим, “модерніше” одягненим, вимагають і собі від батьків такого одягу. Таким чином, у поведінці юнаків яскраво проступає намагання хоч зовнішньо самоутвердити свою особистість.

У старших школярів виробляються й певні манери поведінки, ставлення до товаришів, осіб іншої статі, прагнення до штучної індивідуалізації лексикону. Природна соромливість прикривається словесною розбещеністю. Вони намагаються засвоїти свої, відмінні від інших манери. Можливо, що це в дальшому поступиться місцем природному поводженню, яке залежатиме від натури, виховання та становища в суспільстві. А поки що над ними тяжіють прагнення “виділитись” чимось серед ровесників, фальшивість поведінки.

Важливою особливістю старшокласників, яка має певне значення для самовиховання, є шукання змісту життя. Саме це вимагає, щоб професійна орієнтація у випускних та передвипускних класах була спрямовані в основному на психологічну підготовку учнів до майбутнього самостійного життя. Адже здебільшого втрата надії на вступ у виплеканий у думках інститут, випадковість трудовлаштування, часта переміна місця роботи в пошуках “кращого заробітку” є результатом неправильно поставленої роботи по профорієнтації, яка ведеться в школах.

І тут уміле педагогічне керівництво самовихованням юнаків має відігравати вирішальну роль. Завдяки самовихованню юнак чи дівчина глибше усвідомлюють, яких моральних якостей їм слід набути для майбутньої роботи на виробництві, вони успішніше переборюють труднощі перших кроків самостійного життя, швидше вливаються у виробничий колектив, легше переживають можливу невдачу при вступі до інституту. Оволодіння прийомами самопізнання допомагає їм точніше визначити свої здібності, особливості свого характеру, щоб обрати правильний трудовий шлях.

Пора юності характеризується виявленням інтересу до іншої статі. Між хлопцями і дівчатами посилюється