Нарешті, слід ураховувати такий суспільно-психологічний фактор, як становище випускника-старшокласника у шкільному колективі. Самовиховання повинно поглиблювати позитивний вплив виховання. Зокрема, потрібний вплив іншої людини, яка має правити за приклад юнаку чи дівчині. Йдеться про обрання взірця у самовдосконаленні. ;

Як і в молодших та середніх школярів, у старшокласників обрання ідеалу для наслідування у самовихованні багато допомагає у подоланні конкретних вад характеру. Багато залежить від того, наскільки цей ідеал справді “ідеальний”. Безпомилково обраний ідеал, розуміння його провідних мотивів, процесу його праці над собою — як він став ідеалом для інших — це вже половина успіху у самовихованні. Але самовиховання нерідко може звестися нанівець, якщо обрано невірний ідеал або навіть, коли юнак не вміє розкрити того позитивного, що становить зміст цієї людини. Адже обрання ідеалу з числа близьких людей може набувати не лише позитивного, а й негативного значення: не тільки кращі сторони, а й небажані риси чи вчинки в цілому хорошої людини можуть “отруїти” думку про нього.

Отже, при обранні старшокласником взірця для самовиховання найважливіше— допомогти йому підмітити ті провідні риси, які найбільш виразно характеризують ідеальність цієї людини. Саме ці риси, “препаровані” для наслідування, і стають головними для юного наслідувача. Підсумовуючи все сказане, слід підкреслити, що найважливішим суспільним завданням самовиховання старшокласників є набуття ними громадянської зрілості, формування в них кращих, рис характеру і моральних якостей людини. Усвідомлене самовиховання в старших класах як виховний процес має діалектичний характер і зумовлено певними закономірностями. Боротьба позитивного з негативним у процесі самовиховання, утвердження позитивних стереотипів і подолання негативних тенденцій становить його основну суспільну мету і функцію.

З'ясування психологічних основ самовиховання юнаків і дівчат 15-17 років дає можливість педагогам вибрати правильний напрям для оцінювання і рекомендації їм прийомів та засобів цілеспрямованого вдосконалення особистості.

Як відомо, в 15-17 років фізіологічне і психологічне формування людини ще остаточно не завершено. У цьому віці триває інтенсивний розвиток розумової діяльності "людини — вона стає здатною сприймати і переробляти порівняно великий обсяг інформації. У неї ускладнюються психологічні та етичні стосунки з товаришами і дорослими. Влада дорослих над учорашньою дитиною поступається місцем їх моральному авторитету, а при слабкості цього авторитету неминуче виникають конфлікти між юнаками і дорослими., Швидкий розвиток самостійного мислення, проте, ще не означає достатньої громадянської зрілості та досвідченості. У громадських, сімейних, інтимних стосунках юнаки ще намагаються наслідувати дорослих, але в той же час у них швидко появляються критичні погляди на життя і поведінку людей.

Загальні вікові особливості юнаків і дівчат доповнюються індивідуальними відмінностями, які впливають на самовиховання. Вони проявляються, насамперед, у темпераменті і характері, рівні інтелектуального розвитку, мотивації ставлення до навчання і праці. Індивідуальні особливості характеризуються стосунками з батьками, стилем і манерами поведінки в громадських місцях, особистими інтересами і прагненнями. До індивідуальних особливостей учня належать також його задатки і здібності (у тому випадку, коли вони визначають основний напрям його життєдіяльності). Але й тоді, коли чітко окреслених інтересів та здібностей особа не виражає, це не заважає її самовизначенню. Не останню роль відіграє стан здоров'я та фізичного розвитку, ставлення юнака чи дівчини до спорту. В цілому індивідуалізація особистості, з одного боку, служить ознакою її формування, а з другого, — може стати причиною конфліктів та зіткнень з колективом або іншими людьми.

Потреба у самовизначенні завжди вимагає якогось зовнішнього чи внутрішнього поштовху — стимулу самовиховання.

Стимули самовиховання можна умовно поділити на суспільні та особисті. Суспільними стимулами є вимоги колективу під впливом яких на краще свій статус в колективі, прагне наслідувати кращим ідеалам.

Особисте прагнення до самовиховання переплітається з колективним, але стимулом його можуть бути не тільки суспільні, а й інтимні причини: прагнення завоювати довір'я близького друга або особи іншої статі, здобути перемогу в певних обставинах (наприклад, закінчити школу з золотою медаллю, поступити за конкурсом в інститут, оволодіти певною спеціальністю, одержати виробничий чи спортивний розряд). Внутрішній стимул також залежить від громадської думки, коли людина перебуває під безпосереднім чи опосередкованим впливом інших людей.

Без наявності стимулів усвідомлене самовиховання не можливе, воно залишиться педагогічною конструкцією, яка не знайде ґрунту в психіці учнів. Взаємозалежність зовнішнього виховання і самовиховання проявляється насамперед у виробленні стимулів, які спонукали б людину до роботи над собою.

Процес самовиховання набагато залежить від волі. У безвольної людини, яка не владна дати гарантію, що вона не відмовиться завтра від сьогоднішніх самозобов'язань або не покладе їх “у довгий ящик”, самовиховання так само не реальне. Можна навести численні приклади, коли відсутність волі перешкоджала людині зайнятись роботою над собою, довести свої наміри до кінця. Відомо, що більшість молодих людей, які спробували зайнятись самовихованням, відчували найбільші труднощі саме у нестачі волі. Але парадокс у тому, що виховання в собі міцної волі теж потребує попереднього заряду волі і наполегливості. Це замкнене коло, у яке нерідко потрапляють юнаки, гасить їх добрі наміри.

Проте слабкість