волі не є принциповою перепоною для вироблення в собі вольових якостей й інших моральних рис, необхідних для самовиховання. Головний мозок є тим саморегульованим механізмом, у якому відбувається самонастроювання системи, воля ж є важливою частиною цієї системи Психічні активи волі є, перш за все, проявами розумової діяльності. Отже, самовиховання волі може здійснюватись паралельно з самовихованням інших якостей і рис, які залежать від наявності волі.
Вольові потенціали допомагають розвинути стимул. Вольові акти в процесі самовдосконалення (самонаказ, самовідмова, самозаборона) є невід'ємною частиною самонастроювання психіки людини, яка вирішила зайнятись роботою над власним розвитком.
Воля — вирішальна умова успіху внутрішньої тривалої роботи над собою — особливо інтенсивно розвивається в 15-17-річному віці. Проте самовиховання волі не завжди відбувається по висхідній. У багатьох випадках помічаються вагання. Ці вагання є наслідками нестійкої волі і недостатнього впливу стимулів самовиховання.
На самовиховання молодої людини діють ще й такі психологічні колізії, які, на перший погляд, й не мають безпосереднього відношення до процесу самовиховання. Це, насамперед оптимізм. У діяльності людини оптимістичний настрій має велике психологічне значення. Як настроєна людина щодо кінцевої мети самовиховання — чи впевнена вона у своїх силах щодо подолання недоліків характеру, чи невпевнена, настроєна песимістично,—є однією з вирішальних умов успіху самовиховання.
Другим психологічним суб'єктивним фактором, який впливає на успіх самовиховання, є ступінь аналітичного мислення. В школі протягом багатьох років дитина вчиться самостійно мислити. Перед закінченням середньої школи вона має не тільки використовувати надбані навички мислення у власних творах, а й, передусім в осмисленні своєї особистості. Старшому підлітку-чи юнаку, якому не прищеплено вміння зіставляти і аналізувати свою поведінку, важко вдається опанувати систему самовиховання. Отже, логічність і послідовність мислення, вміння “розкладати все по поличках” також має недругорядне значення в справі успішного самовдосконалення.
Ще одним важливим психологічним фактором, від якого залежить самовиховання, є вміння вимагати від себе. Вимогливість до себе як постійна і стала риса людини є, мабуть, найвирішальнішим фактором будь-якого самовиховання, який впливає і на самопізнання, і на самооцінку, і на роботу за ідеалом. Без пред'явлення собі високих вимог, без відчуття дедалі більше зростаючих завдань, поставлених перед собою, людина ніколи не досягне успіху.
І той, хто прагне до самовиховання, повинен повсякчасно мати на увазі ці психологічні фактори, які зумовлюють його успіхи, на шляху вдосконалення своєї особистості.
Старшокласникам слід рекомендувати загальновизнані прийоми і засоби роботи над собою. Проте їх вікові і психологічні особливості — неповноліття, не досить розвинене логічне мислення, певна поверховість у самооцінці, недостатня воля — неминуче вносять свої корективи в процес самовиховання.
Це стосується, насамперед, самопізнання, яке є усвідомленням людиною інформації про свої позитивні і негативні властивості та риси характеру.
Самопізнання дорослої людини, яка вміє об'єктивно спостерігати за собою, набагато відрізняється від власного пізнання школяра 15-16 років. У цьому віці, як правило, головним здається те, Що лежить “на поверхні”. Паростки більш істотних, можливо не виявлених в шкільних чи домашніх обставинах негативних рис залишаються непоміченими. Тим часом, коли людина стає дорослою, саме вони" й даються взнаки. Майже кожен юнак відчуває, що йому бракує наполегливості чи вміння доводити розпочату справу до кінця. Це всім видно, це лежить на поверхні. А як стоїть справа з проявами, скажімо, егоїзму та індивідуалізму, заздрощів до чужих успіхів?
Дуже рідко 15-16-ти та навіть 18-річна людина вчасно помічає в собі паростки цих негативних рис. Але в майбутньому саме вони й визначатимуть її моральне обличчя. Наприклад, в юнацькі роки людина не пише анонімок, не псує нерви безпідставними скаргами на вигадану “несправедливість”, не вистерігає людей, яким вона заздрить. Як правило, це буває значно пізніше — в зрілому віці. Та коли ж закладалось коріння цих рис? Звичайно, як не в дитинстві, то в юності. Тільки воно лишилось непоміченим ні самою людиною, ні товаришами — і, поступово зростаючи, ставало нормою її поведінки і світогляду. Так і розрослась моральна “злоякісна пухлина”, яка згодом почала псувати життя самому її носію й іншим людям.
Звернути увагу молодої людини на необхідність поглибленого самоспостереження — справа педагогів і колективу однокласників. У щирій розмові, характеристиці, даній товаришеві, прозвучать критичні зауваження, будуть висловлені конче потрібні людині обґрунтовані припущення про те, якою вона стане в майбутньому, коли не здолає своїх хиб. Навіть менш шкідливі прояви, такі, як некритичне ставлення до себе, невміння доводити справу до кінця, несталість і плинність інтересів, некультурне поводження в громадських місцях — є вадами, яких треба позбутися в процесі самовиховання.
Особливо корисним для самоспостережень і самоаналізу є щоденник. Правда, старшокласники рідко вдаються до нього, очевидно, через невміння стисло викласти свої думки на папері і завантаженість навчальною та іншою роботою. Однак при всьому цьому щоденник — добрий порадник і повірений думок, особливо для тих юнаків та дівчат, які взяли собі конкретні завдання щодо самовдосконалення.
В ньому вони занотовують не тільки події, що сталися за день, а дають оцінку своїх і чужих вчинків та роздумів, аналізують мотиваційно-психологічні фактори поведінки тощо. Розмови з товаришами й батьками, зіткнення і конфлікти, які випадково сталися або довго назрівали в маленькому товаристві, думки й погляди, що стосуються друзів, спостереження за ними, вміння подивитися на себе їх очима — все це знаходить місце в щоденнику.
Враховуючи думку інших, треба, як кажуть, “мати й свою голову”. Старшокласник має набути життєвого досвіду, знати, що з чужої думки треба вилучити “раціональне
