Завершуючою фазою самовиховання може бути й моральна самонагорода — винагородження себе за. певні моральні надбання та досягнення. Пригадаймо вище наведений приклад з юним футболістом. Кінець кінцем, настав час, коли він успішно закінчив школу. Аж тоді юнак винагородив себе тим, що віддавав футболу весь свій вільний час.

У людей з нестійкою волею така самонагорода — зняття самозаборони та самообмежень — може інколи привести до рецидиву старої “хвороби”. Отже, всі ці засоби повинні бути індивідуалізовані, їх неможливо стандартизувати і рекомендувати всім без винятку. Найкращою самонагородою є відчуття людиною своєї перемоги, своєї внутрішньої сили. “Отже, я — не слабкодухий, у мене вистачає волі та наполегливості”,— думає юнак чи дівчина, добившись зрушення у своєму моральному вдосконаленні.— Я можу поступово досягнути будь-яких висот”. У цьому просуванні він дістає задоволення, самонагороду. Гордість за себе, почуття людської гідності, задоволення перемогою збагачують їх духовні сили, стають дійовими моральними стимулами дальшого вдосконалення.

Слід відзначити плідну роль у самовихованні особистої програми. Щоб втілити в життя засоби самопізнання, а потім вміло здійснювати Самоутримування та самопримушування, людині доводиться намітити певну систему дій. Створення такого особистого плану самовиховання справа досить складна: адже самовиховання здебільшого проявляється у безлічі щоденних дрібниць, розмов, вчинків, конфліктних і неконфліктних ситуацій. Як можна “спланувати” цей процес? Без особистої програми здійснювати самовиховання дуже важко. Час від часу людина відчуває, що збивається на старі звички, іде на компроміс з собою, не надає належного значення вимогам до своєї поведінки: “Подумаєш, один раз не так зробив”. А це зрештою призводить до поступового затухання самого прагнення до самовиховання. Програма дій є тією вирішальною умовою, при якій діяльність людини дістає поштовх, набуває спрямованості.

Багато залежить від того, наскільки особистий план добре продуманий і реальний. В своїй практичній частині програма поділяється на дії самоутримання та самопримушування, які визначають ставлення до навколишніх, критичну самооцінку, добір навичок і прийомів самовиховання.

Найперше, що бажано мати на увазі при складанні програми,— це вироблення певних принципів поведінки або морального вдосконалення. Часто ці принципи формулюють у вигляді афоризмів, висловлювань видатних філософів чи письменників. Винайдення найвлучніших девізів-принципів, ретельне обдумування і підпорядкування їх основній лінії самовиховання, визначення перспектив у їх застосуванні — важливий вихідний момент підготовки до самовиховання. А. С. Макаренко говорив, що програма має вирішальне значення в особистій спрямованості людини. “Навіть наймізерніша людина,— підкреслював він,— коли бачить перед собою не звичайний простір землі з горбами, ярами, болотами та грудками, а хай навіть найскромиішу перспективу — доріжки чи дороги з поворотами, містками, посадками і стовпчиками,— починає й себе розкладати на певні етапики, веселіше дивиться вперед, і сама природа здається їй більш упорядкованою: то — лівий бік, то — правий, то — ближче до шляху, а то — далі” '.

Принципи, яких молода людина має намір завжди додержувати, поступово розкриваються у конкретних проявах, діях та вчинках. Скажімо, юнак вирішує, у відповідності з своїми принципами, ніколи не псувати нерви навколишнім і особливо вчителям. Раніше він і сам помічав, що з деякими викладачами у нього виникали суперечки, за ним утвердилась слава грубого, нетактовного учня. Відтепер він сприймав зауваження педагогів мовчки. Навіть, коли йому здавалося, що зауваження вчителя несправедливі, він стискував зуби і не відповідав. У трамваї і на вулиці юнак поводився коректно, а раніше зачіпав перехожих, затівав сварки. Багато клопоту і неприємностей завдавав він і матері, а відтепер став слухняним і “нешкідливим”.

Оволодіння засобами самовиховання для старшокласників — це процес визрівання їх суспільної свідомості, вдосконалення взаємовідносин та особистої поведінки, вироблення відповідної системи дій. Як внутрішній психологічний процес, самовиховання порівняно менше піддається регулюванню з боку педагогів, ніж процес зовнішнього виховання, яке здійснюється в результаті безпосереднього педагогічного впливу. Але воно, особливо в початковій стадії, у вирішальній мірі залежить від правильного педагогічного керівництва.

Педагогічне керівництво самовихованням старшокласників

Ми не випадково вживаємо терміни “педагогічне керівництво самовихованням”, “керування самовихованням”. Адже на початку своєї роботи по організації самовиховання учнів учитель, здебільшого, займається саме керівництвом — пропагандою та інтерпретацією ідеї самовиховання, роз'ясненням його прийомів, подає конкретну допомогу своїм вихованцям. Коли ж ідея самовиховання захопить школярів, коли вони в достатній мірі опанують прийоми і засоби самовдосконалення, то вчителеві залишається уміло керувати їх роботою над собою.

Система педагогічного керівництва самовихованням включає:

по-перше, пробудження в учнів інтересу та прагнення до самовдосконалення, створення в класі атмосфери серйозного ставлення до самовиховання, широке роз'яснення на конкретних літературних і живих прикладах ідеї самовиховання та його можливостей; .. по-друге, складання учнями (частиною класу, а у високорозвинених класних колективах — всіма учнями) особистої програми самовиховання, підкріплення зусиль учнів, спрямованих на здійснення індивідуальних самозобов'язань, фронтальними виховними заходами, поступове залучення нових учнів до самовиховання; по-третє, активне керування самостійним процесом вдосконалення особистості кожного учня, залучення комсомольського та учнівського активу до контролю за роботою учнів над собою і наслідками самовиховання.

Звичайно, це типова схема. Конкретна обстановка покаже педагогові, які зміни треба буде внести. Коли, наприклад, учні займались самовихованням ще ,в середніх класах і воно лише продовжується в старших, то нема потреби розпочинати все з початку. Треба враховувати,